Лев (Лейба) Мойсейович Квітко - єврейський (їдиш) поет. Народився в містечку Голосків Подільської губернії (нині село Голосків Хмельницької області України), за документами - 11 листопада 1890 року. Рано осиротів, виховувався бабусею, деякий час навчався в хедері, з дитинства був змушений працювати. Вірші почав писати з 1902 року. Перша публікація - у травні 1917 року в соціалістичній газеті «Дос фрае ворт» («Вільне слово»). Перший збірник - «Лидэлэх» («Пісеньки», Київ, 1917).
З середини 1921 року жив і публікувався в Берліні, потім у Гамбурзі, де працював у радянському торговому представництві, друкувався як у радянських, так і західних періодичних виданнях. Тут же вступив в комуністичну партію, вів комуністичну агітацію серед робітників. У 1925 році, побоюючись арешту, переїхав до СРСР. Випустив безліч книг для дітей (тільки за 1928 рік вийшло 17 книг). Саме завдяки дитячим творам він здобув популярність.
Через їдкі сатиричні вірші, опубліковані в журналі «Ді ройтэ вєлт» («Червоний світ»), був звинувачений в «правому ухилі» і виключений з редакції журналу. У 1931 році поступив робочим на Харківський тракторний завод. Потім продовжив професійну літературну діяльність. Справою всього життя Лев Квітко вважав автобіографічний роман у віршах «Юнге йорн» («Роки молоді»), над яким працював тринадцять років (1928-1941). Перша публікація роману відбулася в Каунасі в 1941 р., російською мовою роман вийшов у 1968 році.
З 1936 року жив у Москві. У 1939 році вступив у ВКП (б).
У роки війни був членом президії Єврейського антифашистського комітету (ЕАК) і редколегії газети ЕАК «Эйникайт» («Єдність»), у 1947-1948 роках - літературно-художнього альманаху «Батьківщина». Навесні 1944 року за завданням ЕАК був відряджений до Криму.
В числі провідних діячів ЕАК Лев Квітко був заарештований 23 січня 1949 року. 18 липня 1952 року звинувачений Військовою колегією Верховного суду СРСР у зраді Батьківщині і засуджений до вищої міри соціального захисту. 12 серпня 1952 року його розстріляли. Похований на Донському кладовищі в Москві. Був реабілітований посмертно ВКВС СРСР 22 листопада 1955 року.
|
|
