На зорі людської історії люди жили невеликими громадами на великих територіях Європи, Азії і Африки. Вони полювали, збирали лісові плоди і коріння, ловили рибу. Їх світ був дуже маленький і тісний, він обмежувався ріками, полями, лісами, печерами і хмарами тій місцевості, де мешкав даний рід. Зміст питання «що таке земля?» або «що таке світ?» для людей того часу був би незрозумілий. В ряді мов, в тому числі і давньоруському, слово «земля» колись означало невеликий шматочок простору, ту місцевість, де жило плем'я або рід. Автор «Слова о полку Ігоревім» вигукує: «О руська земле, ти вже за пагорбом!» - і нам стає ясно, що мова йде не про земній кулі, а про місце розселення східних слов'ян.
У стародавніх греків з'являється спеціальне слово, яке вже проводить грань між збагненним і незвіданим світом, - «ойкумена» (oikeo - «населяю, мешкаю»), що позначає частину світу, освоєну людиною. Цей термін ввів географ Гекатей Мілетський. У поняття ойкумени він включав частину Землі з центром в Елладі - Європу (крім Північної), Малу і Передню Азію, Індію і Північну Африку.
