Швидкість переміщення повітряних потоків найуспішніше можна виміряти, використовуючи ветромер (анемометр). Широке поширення отримав чашковий анемометр - вимірювальний прилад, на вертикальній осі якого хрестоподібно укріплені чашки - півкулі, які обертаються від будь-якого, навіть легкого, вітерцю, і чим він сильніший, тим швидше відбувається обертання. Від осі приладу йде передача до лічильника обертів.
Найбільш відомим ветромером є чашковий анемометр.
Чим більша швидкість вітру, тим швидше він обертає чашки.
Поряд з ветромерами зазвичай встановлюють флюгер, який вказує напрямок вітру. На аеродромах і біля мостів, де вітер може представляти небезпеку для автомобілів, встановлюються ветроуказатели - великі конусоподібні мішки зі смугастої тканини, що відкриті з обох сторін.
На аеродромах і біля мостів напрям і силу вітру здалеку показують
ветроуказатели - відкриті з обох кінців великі полотняні смугасті конуси.
Перш ніж люди навчилися вимірювати швидкість вітру в м/с або км/год, вони використовували для цієї мети шкалу Бофорта - англійського адмірала, який склав таблицю, описала та охарактеризовавшую різні вітри, зведені в систему балів від 0 (повний штиль) до 12 балів (найсильніший ураганний вітер, що доходить до швидкості 117 км/год). Однак при смерчах і тропічних циклонах швидкість його буває ще більше.
