На жаль, тут не обійтися і без утилітарних міркувань. Так, гурмани пишуть, ніби м'ясо доморощених зайців не так смачно, як диких, ймовірно, тому, що домосідів бракує руху. У Росії довгий час селяни зайців не їли - промишляли лише заради красивої, але не дуже міцної шкурки, незамінного сировини для виробництва фетру. Виробляли й самі шкірки. У другому томі "Дитячої енциклопедії", випущеному в 1914 році, надруковані фотографії обробки заячого хутра на фабриці у Володимирській губернії. У підписі до однієї з фотографій сказано, що заяча шкіра настільки тонка, що вимагає ніжною обробки, і тому шкірку зайця обережно мнуть руками, а не гаком або ножем. Але будемо сподіватися, що з зайця, про який у нас йде мова, шкуру не спустять.
У старовину запевняли, ніби гріх обгризати заячі кістки і взагалі є їх м'ясо. Справа в тому, що мовчазний заєць, будучи пійманий собакою або поранений мисливцем, ридає точь-в-точь, як людське немовля, а вмираючи, передні лапки складає хрестом на грудях. Ось думка дореволюційного сибірського промысловика про все це. Заєць "кричить, як людина, що народилася, і вмирає, як людина, мабуть, жодна інша тварина передніх лап хрестом не складе, вже на що вон ведмедиця, як лежить убита на спині, адоли чистий баба, і тить ки на фронті, а вже лап, брат, хрестом не складе, ні, так уже, значить, богом показано".
Вельмож не хвилювали такого роду аргументи, і вони стріляли зайцев почому дарма. Тільки в одній великокнязівської полюванні під Петербургом біля села Дятлиці в грудні 1899 року було вбито 566 зайців-біляків.
Минали роки, про бога і простий люд забув і перестав гидувати зайчатиной. Благо її деякий час було вдосталь. У 1940 році в нашій країні заготовили понад восьми мільйонів заячих шкурок, в 1966 - близько мільйона, а в 1979 - всього 782 000, набагато менше, ніж, скажімо, ондатри. Чисельність зайців сильно коливається з періодом приблизно в сім-десять років. Після "демографічного вибуху" звірків косять хвороби, такі серйозні, що і перераховувати їх не хочеться. Наприклад, їх мучать паразити-нематоди, які в повному розумінні слова закупорюють легені (в деяких звірів знаходили по 2000 цих мучителів), псевдотуберкульоз, туляремія... Крім хвороб і негоди, життя нашим длинноухим сусідам псують отрутохімікати і отруєне зерно, яке розсипають, щоб убити мишей.
Сільськогосподарська ж техніка, мабуть, страшніше пестицидів, рушниць і гончих собак, разом узятих. Наприклад, на Україні під час боронування, культивації, сінокосіння і збирання зернових гине третя частина зайчат, які з-за звички затаюватися не встигають в останній момент врятуватися від новітніх широкозахватних швидкісних механізмів. Крім всіх цих напастей, у багатьох місцях зайцев гублять бродячі собаки і кішки, яких стало більше, ніж лисиць. Кішки жартома тиснуть зайчат, а здоровенні коти інколи чатують і дорослих русаков. Так що одвічне заячий ворог - лисиця подекуди відтіснена на третє місце. Потім русаки страждають від яструбів і ворон, і вже після них за розмірами шкоди начебто йдуть вовки.
