В тексті вже зустрілися два довговухих родича: заєць-біляк і заєць-русак. Якщо ж вони зустрінуться на власні очі, то можуть вступити в законний шлюб - діточки, так звані стусани, будуть цілком життєздатними. Біляк, названий так за звичку цілком одягатися на зиму в білу шубу, загалом-то, лісовий мешканець, правда, він не проти заглянути в тундру або в степ. Русак ж на зиму маскувальним халатом майже не обзаводиться і обожнює відкриті простори на південь лісової зони, хоча не цурається, скажімо, сільських угідь Підмосков'я або Володимирії і взагалі більшій частині території Європи. Русак тісниться до селах і селах. Взимку в лісі йому голодно, та й бігати важко: на квадратний сантиметр його лапи доводиться 16-18 р. А біляк по пухкому лісового снігу ковзає, немов на лижах - навантаження на квадратний сантиметр його широченною лапи, обросла густою щіткою волосся, всього 10 г, вдесятеро менше, ніж у вовка, і вчетверо менше, ніж у лисиці.
Взимку на черевці біляка шерсть подовжується, щоб на снігу не застудити нутрощі, а відрослі навколо ніздрів волосся, немов біла хусточка, прикривають ніс від морозу. Але і русак обличчям в бруд не вдарив - його зимова шубка вдвічі гущі річною. І ось що примітно: найбільші біляки (5,5 кг вагою) мешкають там, де страшенные морози - в тундрах Західному Сибіру, а русаки-важковаговики (7-8 кг) облюбували Башкирії, де взимку теж зовсім не жарко. На зиму башкирські русаки біліють, але не до такого досконалого стану, як біляки. В Криму, на Україні і в Білорусії русаки дрібніші, і вже зовсім карлики (3 кг) живуть у Закавказзі та Ірані.
Давайте карликів залишимо в спокої і займемося линянням - важливою обставиною в заячої життя. Залегшего в снігу білого-пребелого біляка помітить лише досвідчене око - темніють тільки кінчики вух і носа. Та ще, мабуть, карі очі. Саме через очі йде сигнал до заячій перевдягання. У всякому разі, так стверджує солідне посібник з порівняльної фізіології тварин. Скорочується світловий день - заєць готується до зими, день довшає - звірятко переходить на літню форму одягу. За цієї простенької фрази приховані складні пертурбації в організмі нашого довговухого сусіда. Так, "фізіологічно коричневе" стан біляка нерозривно пов'язано з високим вмістом в крові гонадотропінів, а "фізіологічно біле" - з їх зниженою концентрацією.
Заячий хутро нерідко фарбують кушніри, але можна перефарбувати і живого зайця, вірніше, зробити так, що він сам перефарбується. Длинноухим власникам хутра фізіологи вводили екстракти з гіпофіза, що містять гонадотропні гормони, і ті змінювали колір, немов за помахом чарівної палички, щоправда, не одразу, а спочатку линяли. Значить, без гіпофіза, як і без очей, заєць не переодягнеться. Зрідка з Сибіру долітають звістки про затримання чорних як смола зайцев. Що з їх гормонами?
Гормони гормонами, але без відповідної температури повітря косому міняти шубу ні до чого. Це підтверджує і наукова публікація Ст. Е. Гайдука з Брестського педагогічного інституту. Після обстеження їм 350 зайців-біляків стало в точності відомо, що восени спершу починає линяти нижня частина задніх лап, а весняна линька йде рівно навпаки - починається на голові і хребті, а закінчується на лапах. Але це ще що - кожен ділянку заячого тільця змінює волосся при суворо визначеній, так сказати коханій, температурі повітря. Наприклад, восени зовнішня частина вух змінює колір при температурному діапазоні від +6° до -2°, а внутрішня - трохи раніше, коли на вулиці трохи тепліше і світліше.
І все-таки головне для заячої екіпіровки - світло, світло і світло. Ще в передвоєнну зиму 1940/41 року у вольєрі Московського зоопарку, де жили біляки, вечорами включали яскраві електролампи і збиті з пантелику звірята так і ходили взимку в літній одежинці, а по весні вольєру загородили темної папером і в ній застрибали білі пухнасті грудочки.
Взимку неважко розібратися, де біляк і де русак, влітку ж обидва зайця якийсь невизначено рудо-бурої масті. І щоб точно упевнитися, з ким ви маєте справу, погляньте на хвости - посеред куцого русачьего хвоста і взимку і влітку красується чорна смужка. А от зайця-толая, або піщанику, ні з ким не сплутаєш; назва ж цього мініатюрного створення саме говорить, де він проживає. І, нарешті, в листяних лісах Уссурійського краю бігають зайці останнього, четвертого виду, які мешкають в нашій країні. Цей так званий маньчжурський заєць рідкісний і зовсім погано вивчений.
Нам же з вами далі, мабуть, краще міркувати лише про русака та беляке, бо за чотирма зайцями поженешся - жодного не зловиш.
