|
Над заснулою нивою дихає
Легкий вітерець;
Він пестить, він колише
Польова квітка.
І квітка від ніжної ласки
Вітерця тремтить,
І глибокий, безтурботний
Сон його вабить.
Відпочити квітці відрадно
В тиші нічній:
Вдень його палив нещадно
Задушливий літню спеку.
Турбували комашки,
Шумно копошачись;
А тепер, до запашної травички
Віночком схилися,
Він заснув. Палає зірками
Синій звід небес,
За уснувшими полями
Тихо дрімає ліс;
Сплять і травинка, билинка,
І від вітерця,
Трохи виблискуючи, тремтить росинка
В чашечці квітки. |
