|
Літній вітерець повіяв;
Не дуновенье - легкий подих,
Блаженний зітхання отдохновення.
Зітхнув і ліг далеко доріг
На трави, на деревне мох
І знову повіє на мить.
Не надто наша мова бідна,
В ній все має імена,
Та не одне: і «лід» і «ледень»,
А вітерець, що в літній час
Диханням півдня голубить нас,
Колись називався «летень».
Грудень 1971 |
