|
Плакав, плакав сніг останній:
«Таю, таю, весь растаю,
Стрункою тонкої прольюсь.
Ось пролився. Тікаю.
Разом з крижинку, разом з тонкою
В море далеке умчусь
І хвилею морською дзвінкою
До старих скель понесусь.
І що буде тут весною,
Не впізнаю, не впізнаю!»
Плакав, плакав сніг останній:
«Таю, таю, уплываю,
Не повернуся!»
1913 |
