Механіка дає вказівку на те, як можна було б послабити фатальну швидкість наростання швидкості.
Цього можна досягти, якщо в багато раз подовжити ствол гармати.
Подовження потрібно, проте, вельми значну, якщо ми хочемо, щоб у момент пострілу сила «штучної» тяжіння всередині снаряда дорівнювала звичайної тяжкості на земній кулі. Приблизний розрахунок показує, що для цього потрібно було б виготовити гармату довжиною ні мало ні багато - до 6000 км! Іншими словами, жюль-вернова «колумбиада» мала б йти в глиб земної кулі до його центру... Тоді пасажири могли б бути врятовані від всяких неприємностей: до їх звичайним вазі додався ще тільки такий же уявний вага внаслідок повільного наростання швидкості, і вони відчували б, що стали всього вдвічі важче.
Втім, протягом короткого проміжку людський організм здатний без шкоди переносити збільшення тяжкості в кілька разів. Коли ми скочуємося з крижаної гори вниз, і тут швидко змінюємо напрям свого руху, вага наш в цей короткий мить помітно збільшується, тобто наше тіло притискається до санкам сильніше звичайного. Збільшення тяжкості рази в три переноситься нами досить благополучно. Якщо допустити, що людина може безпечно переносити протягом короткого часу навіть десятикратне збільшення ваги, то достатньо буде відлити гармату «всього» 600 км завдовжки. Однак це мало втішає, бо і подібна споруда лежить за межами технічно можливого.
Ось при яких умовах лише мислимо здійснення привабливої проекту Жюля Верна: полетіти на Місяць в гарматному снаряді.*
* Описуючи в романі умови життя всередині летить гарматного снаряда, Жюль Верн зробив істотний недолік, про який докладно йдеться у першій книжці «Цікавої фізики». Романіст не прийняв до уваги, що після пострілу під час перельоту предмети всередині снаряда будуть зовсім невагомі, так як сила тяжіння повідомляє однакові прискорення снаряду і всім тілам в ньому (див. також далі статтю «Відсутня розділ в романі Жуля Верна»).
