Віддавши данину історії, займемося фізіологією.
У найжалюгіднішого лося є якась схожість з екзотичними гігантами - з жирафами і слонами. Схожість зовсім не в тому, що всі вони чотириногі і ссавці, а в цікавих деталях. Зауважимо, що кінцівки у сохатого довжелезні, майже жирафьи, хоча він сам розміром всього з коня. Лосині зуби як дві краплі води схожі на зуби жирафа - і ті, і інші виліплені еволюцією за формою деревних нирок. Лось, звичайно, не слон, але надзвичайно рухома сильна верхня губа, звисаюча з рогатою морди, ріднить їх, бо хобот - це не що інше, як неймовірно розрослася верхня губа.
Однак наш лось просто не може не бути яскравою індивідуальністю. Взяти хоча б сережку - шкірний виріст, що бовтається на шиї. Навіщо знадобилося таке прикраса, так і прикраса це - поки що знає лише матінка-природа. Й інша особливість: волосся на череві сохатого звернені вперед, у іншого звірини такого не буває.
Особливості особливостями, проте лось - це всього лише олень на високих ногах (підродина лосів входить до підряд жуйних загону парнокопитних, де зібралися всі олені й антилопи). Завдяки перетинці між роздвоєними копитами лось запросто бродить по топкому болоту. Він граючись перепливає ріки. Йому нічого не варто перемахнути через двометровий паркан, пройти за день 30-40 кілометрів. Але такий вояж він робить у виняткових ситуаціях - ледачий. Спішить повільно, в основному, кроком; буває, що за добу чотириногого обломов не пройде і кілометри.
