Віка народилася в 1980 р. у Києві. У чотири роки Віка знала напам'ять усього Єсеніна. У п'ять років почала записувати перші вірші. Спочатку - дитячі, "для себе", а через рік-інший - цікаві, для дорослих. У 7-8 років Віку Івченко вже знають у Києві, в Україні, в Союзі. Преса друкує вірші, фотокореспонденти оббивають пороги її будинку та школи №17 на Подолі. Юна поетеса виступає по радіо, по телебаченню, на творчих вечорах.
У червні 1989 року була гостем передачі "До і після півночі", яку повторили в 92-му як краще інтерв'ю. У цьому ж віці дівчинка осягає поезію Пастернака, багато знає напам'ять, по-дорослому її оцінює.
Коли Їй виповнилося дев'ять (1989), в Києві з'явилася перша збірка її віршів. Незабаром у Москві вийшов другий збірник. Журналісти обсипають її заслуженими компліментами, відзначаючи талант від Бога, її різнобічний, неповторний поетичний і внутрішній світ.
Однак на шляху до нормального життя, навчання і творчості постає хвороба - "чорнобильський подарунок": порушена імунна система.
З 86-го Віка хворіє і пише. Лікується і пише. Страждає і пише. Дивиться на світ очима не за віком мудрої людини. З загостреним почуттям можливої приреченості. Її недитячі по глибині віршовані думки афганської та чорнобильської тематики ріжуть серце.
У пошуках порятунку від невблаганної в наших умовах хвороби Віка разом з мамою перетинає океан.
Вже тут, в Америці, вийшли ще дві її книги віршів. Останню ілюструвала сама.
Зараз вона живе в Америці і відомостей про неї дуже мало. |
|
