Аполлон Аполлонович Коринфський (1868-1937) - російський письменник, етнограф.
Народився в Симбірську в сім'ї світового судді. Дитинство Коринфського пройшло в родовому маєтку, в селі Ртищево-Каменський Отколок Симбірського повіту. Матері позбувся в день свого народження, батька - в 5-річному віці. Але саме завдяки батькові, палкому любителю поезії і музики, Коринфський, ще не вміючи читати, знав напам'ять поезії А. А. Фета, А. Н. Майкова, Я. П. Полонського. Самостійно оволодівши грамотою, Коринфський рано пристрастився до читання і в той же час жадібно прислухався» «до народного слова, доходившему до нього у вигляді казок, прислів'їв, загадок і переказів балакучий села». Залишившись сиротою, Коринфський виховувався родичами і гувернерами. У 1879 році поступив в Симбірську класичну гімназію. З перших класів почав писати вірші, в 5-му видавав рукописний журнал «Плід дозвілля». У 1886 намагався стати театральним антрепренером, але розорився і продав свій маєток. Вирішивши проявити себе на літературному терені, опублікував перший вірш в одному з дрібних петербурзьких журналів і майже одночасно розповідь «Живий покійник».
У грудні Аполлон Коринфський 1889 році переїхав до Москви, де співпрацював з журналом «Росія», друкувався в «Російському багатстві», «Гусляре», «Російською сатиричному листку». Навесні 1891 переїхав у Петербург, служив у журналі «Наш час», «Всесвітня ілюстрація». З травня-червня 1894 р. завідував редакцією журналу «Північ», у 1897-1899 рр. редагував його самостійно, виступаючи в ньому також з оглядами «Література та журналістика» (під псевдонімом Присяжний читач), спрямованими проти «тенденції» в літературі та критиці, захист «чистого мистецтва»; писав про творчість В. Я. Брюсова, Ф. Сологуба, М. А. Лохвицької, К. М. Фофанова, П. В. Засодимского, Н. Н. Златовратського. Одночасно (з 1895 по 1904) був помічником редактора «Урядового вісника» К. Случевського з історичного відділу, де йому належали всі історико-етнографічні нариси, що склали згодом книгу «Народна Русь. Цілий рік переказів, повір'їв, звичаїв і прислів'їв російського народу» (М., 1901). З осені 1904 по березень 1908 - редактор газети «Голос правди».
З 1894 р. почали виходити його книги віршів «Пісні серця (1889-1893)» (1894, 1897), «Чорні троянди. 1893-1895» (1986), «Гімн красі та ін. нові вірші. 1896-98» (1899), «У променях мрії. 1898-1905» (1906, 1912). Вірші Коринфського - лірика, публіцистика, «народні оповіді» - мали читацький успіх.
Коринфський писав для дітей вірші і прозу про природу, повчальні замальовки, твори на історичні теми: «На ранній зорі» (1896, 1903), «В дитячому світі» (1909), «рідному краю» (1911) та ін, а також багато перекладав з англійських, німецьких, французьких, польських, вірменських та ін. поетів: «Старий моряк» С. Т. Колриджа (1893; 2-е изд., 1897), «Повне зібрання пісень Беранже в перекладі російських поетів» (Т. 1-4. СПб., 1904-05), «Пісні Баумбаха» (1906, 1912). Був одним з перших перекладачів на російську мову Я. Купали, з яким зустрічався і листувався.
Виріс в приволзької селі, Коринфський назавжди зберіг інтерес до народного слова, збирав і записував тексти календарно-обрядової та духовної поезії Смоленської, Симбірської, Казанської, Олонецкой, Нижегородської та ін. губерній, вивчав і видавав їх: «Народна Русь...», «Трудовий рік російського селянина» (вип. 1-10, 1904), «У світі сказань. Нариси народних поглядів і вірувань» (1905) та ін; цікавився творчістю письменників з народу, писав про них статті, багато років дружив з С. Д. Дрожжиным. Коринфський також виступав як перекладач перекладав Гейне, Кольриджа, Міцкевича, Шевченка, Янку Купалу (з яким був знайомий). Найбільше значення поет надавав своїм так званим бывальщинам - віршованим переложениям сюжетів з історичного минулого Росії: «Волга. Сказання, картини та думи» (1903), «Бувальщини. Сказання, картини і думи» (1896, 1899, 1900), «У тисячолітній боротьбі за Батьківщину. Бувальщини X-XX ст. (940-1917)» (1917) та ін.
Коринфський з радістю зустрів Лютневу революцію, але в радянського життя виявився чужим. Працював у видавництвах, шкільним бібліотекарем.
14 листопада 1928 року був заарештований разом з іншими учасниками літературного гуртка, де складався з 1922 року. 13 травня 1929 року визнаний винним у «антирадянській агітації» і на три роки позбавлений права проживати в Ленінграді. Коринфський знайшов роботу в Твері, де залишився до самої смерті, працюючи коректором у друкарні. Однією з останніх його публікацій виявилися мемуари про в. І. Леніна, надруковані в 1930 році в газеті «Тверська правда». |
|
