|
Білим-біла вже земля.
Неначе вимазані крейдою
Ліси і степи, і поля.
Залишилося все під снігом білим.
Поля поснули. До весни
Дрімати працівникам втомленим.
Які бачаться їм сни
Під теплим ватним ковдрою?
І сонце ніби відпочити
Вирішив в цей час року:
Зійде, звершить свій короткий шлях
І знову йде з небосхилу.
А вітри взялися за своє:
Вони над степом завивають,
Вони безжально з неї
Одягу білі зривають.
Вона безпорадно лежить -
Земля, озябшая до тремтіння.
А сонце з висоти дивиться,
Нічим землі допомогти не може.
І все ж зима не назавжди!
Он чоловік: у своїх турботах
В такі навіть холоду
Про літніх думає роботах. |
