|
Порожня коробка
стояла в коморі,
Їй було тоскно,
їй було ніяково.
Наповнити б душу
і тіло хоч чимось
І в житті б не було
краще моменту.
Раптом побачив Вовка
коробку в коморі.
- Ось те, що мені треба, -
сказав голосно Вовка.
Він кинув у коробку
шнурок і залізяку
І стару пробку,
і тонку волосінь.
Вп'ялося в коробку
раптом старе шило,
Трохи кололо,
але їй було мило
Притиснути і обійняти
іржавий ключ і папірець.
Нехай трішки боляче,
нехай крапельку тяжко.
Ось кузов летить
від машинки розбитою,
А поруч ліхтарик,
ще не забутий...
Не спиться коробці,
втрачений спокій.
Але тільки б знову
не залишитися порожньою! |
