|
Котилося сонце, наче колобок,
По голубому з білими квітами.
Ніхто зупинити його не міг,
Коли воно ховалося за пагорбами.
І довго даль окрашивал захід сонця
В багряний колір, тускнея потроху,
Відсвічували червоним вікна хат,
І сутінки повзли через дорогу
І лезом садового ножа
Сплетіння гілок різав місяць гострий.
І зорі висипались з ковша
І падали в підставлені жмені. |
