|
Я розбиваю дзеркало річки
На дрібні шматки незліченні,
Дроблячи на частині неба отраженье.
Збиваю піну я з хмар,
Жену хвилю уздовж низьких берегів,
Риб і жаб приводячи в сум'яття.
Латаття мені хитає головою:
"Там вир! Що ти робиш?! Стривай!.."
"Стривай!.. Стій!.. Ой!.." - підтакує ехо.
Як бите скло, вода дзвенить.
І сонце піднімається в зеніт,
Щоб з нього в затон, як з гірки, з'їхати. |
