На лісовій галявині, в тепленькій хатинці жили-були три братика: воробей крилатий, мишеня волохатий та блін олійний.
Воробей з поля прилетів, мишеня від кота дременув, млинець зі сковороди втік.
Жили вони, поживали, один одного не кривдили. Кожен свою роботу робив, допомагав іншому. Воробей їжу приносив з полів зерен, лісі грибів, з городу бобів. Мишеня дрова рубав, а млинець борщ та кашу варив.
Добре жили. Бувало, воробей з полювання вернеться, ключовою водою вмиється, сяде на лавку відпочивати. А миша дрова тягає, на стіл накриває, ложки фарбовані вважає. А блін біля печі - рум'ян та пишний - щи варить, крупною сіллю солить, кашу пробує.
Сядуть за стіл - не нахваляться. Горобець каже:
- Ех, щі так щі, боярські щі, як хороші так жирні!
А блін йому:
- А я, блін олійний, окунусь в горщик так вилізу - ось щі і жирні!
А горобець кашу їсть, похваливает:
- Ай каша, ну і каша - здатний гаряча!
А миша йому:
- А я дров навезу, дрібно нагрызу, піч набросаю, хвостиком разметаю - добре в печі вогонь горить - ось і гаряча!
- Та й я, - каже горобець, - не промах: зберу грибів, натащу бобів - ось ви і ситі!
Так вони жили, хвалили один одного, та й себе не кривдили.
Тільки раз задумався воробей.
«Я, - думає, - цілий день по лісу літаю, ніжки б'ю, крильця тріпаю, а як вони працюють? З ранку млинець на печі лежить - ніжиться, а тільки до вечора за обід береться. А миша з ранку дрова везе так гризе, а потім на піч залізе, на бік перевернеться, та й спить до обіду. А я з ранку до ночі на полюванні, на тяжкій роботі. Не бувати більше цього!»
Розсердився воробей - ніжками затопал, заплескав крилами і давай кричати:
- Завтра ж роботу поміняємо!
Ну, гаразд, добре. Блін да мишеня бачать, що робити нічого, на тому і порішили. На другий день вранці блін пішов на полювання, горобець - дрова рубати, а мишеня - обід варити.
От блін покотився в ліс. Котиться по доріжці і співає:
Стриб-скок,
Стриб-скок,
Я - олійний пліч,
На сметанці мешан,
На маслечко смаж!
Стриб-скок,
Стриб-скок,
Я - олійний пліч!
Біг, біг, а назустріч йому Лисиця Патрикеевна.
- Ти куди, блінок, біжиш-поспішаєш?
- На полювання.
- А яку ти, блінок, пісню співаєш?
Блін застрибав на місці та й заспівав:
Стриб-скок,
Стриб-скок,
Я - олійний пліч,
На сметанці мешан,
На маслечко смаж!
Стриб-скок,
Стриб-скок,
Я - олійний пліч!
- Добре співаєш, - каже Лисиця Патрикеевна, а сама ближче підбирається. - Так, кажеш, на сметані мешан?
А блін їй:
- На сметані та з цукром!
А лисиця йому:
- Стриб-скок, кажеш?
Та як стрибне та як фыркнет, так як схопить за олійний пліч - ам!
А блін кричить:
- Пусти мене, лисиця, в дрімучі ліси, за грибами, за бобами - на полювання!
А лисиця йому:
- Ні, я з'їм тебе, проковтну тебе, зі сметаною, з маслом так і з цукром!
Блін бився, бився, ледве від лисиці вирвався, - пліч в зубах залишив, - побіг додому!
А вдома-то що робиться!
Стала мишка щі варити: чого покладе, а щі все не жирні, не гарні, не маслі.
«Як, - думає, - блін щі варив? А, так він в горщик пірне та випливе, і стануть щі жирні!»
Взяла мишка так і кинулася в горщик. Обварилась, ошпарилась, ледве вискочила! Шубка повылезла, хвостик дрожмя тремтить. Сіла на лавку та сльози ллє.
А горобець дрова возив: навіз, натаскал та давай клювати, на дрібні тріски ламати. Клював, клював, дзьоб на бік своротил. Сів на призьбу і сльози ллє.
Прибіг блін до хати, бачить: сидить горобець на призьбі - дзьоб на бік, сльозами воробей заливається. Прибіг блін в хату - миша сидить на лавці, шубка у ній повылезла, хвостик дрожмя тремтить.
Як побачили, що у млинця півбока з'їдено, ще пущі заплакали.
Тут блін і каже:
- Так завжди буває, коли один киває на іншого, свою справу робити не хоче.
Тут воробей з сорому забився під лавку.
Ну, робити нічого, поплакали-погорювали, та й знову стали жити-поживати по-старому: воробей приносити їжу, миша дрова рубати, а млинець борщ та кашу варити.
Так вони живуть, пряники жують, медком запивають, нас з вами згадують.
