У деякому царстві-державі жив-був мужик - Фомка Беренников - такий сильний та огрядний, що якщо пролетить повз воробей так зачепив його крилом, так він і звалиться з ніг! Погано йому на білому світі, всі його кривдять, і надумав він: "Дай піду утоплюся з горя!"
Підходить до болота; побачили його жаби і стрибнули у воду.
"Постій, - думає Хомко, - не стану топитися: і мене люди бояться!"
Вернувся додому, став на ріллю сбираться; а лошаденка у нього була погана, на роботі замучена; їй натерло хомутом шию до крові, і обліпили її гедзі, та мухи видимо-невидимо! Хомко підійшов, як вдарить долонею - одним махом сто побивахом! - і каже:
- Ох, та я сам богатир! Не хочу працювати, хочу воювати!
Сусіди над ним сміються:
- Куди тобі, дурню, воювати; тобі впору свиням корм давати!
Не тут-то було: назвався Хомко богатирем, взяв тупицу і косар, що скіпу скопають, надів на себе старий каптан та високий яломок, сів на свою шкапу і поїхав в чисте поле ступою бредучею. У чистому полі врыл у землю стовп і написав на ньому:
- Їду битися в інші міста - одним махом сто побивахом!
Тільки що встиг від'їхати з місця, прискакали до стовпа два могутні богатирі, прочитали напис і кажуть:
Що за такий богатир! Куди він поїхав? Скоку молодецького не чути, сліду богатирського не видно! Кинулися за ним дорогою; побачив їх Фомка і питає:
- Ви хто такі?
- Мир тобі, добрий чоловіче! Ми - сильномогучие богатирі.
- А по скільки голів відразу рубаєте?
Один каже:
- З п'яти.
Інше:
- По десятку.
- Які ж ви сильномогучие богатирі? Ви просто погань! Ось я так богатир: одним махом сто побивахом!
- Прийми нас у товариші, будь нам старший брат.
- Мабуть, - каже Хомко, - їдьте ззаду. Прилаштувалися до нього сильномогучие богатирі і вирушили усі разом у заповідні луки царські. Приїхали, самі лягли відпочинок взяти, а коней пустили шелкову траву щипати.
Довго чи коротко - скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться - угледів їх цар.
- Що ж, - каже, - за нечеми такі в моїх луках прохолоджуються? Доселева тут ні звір не прорыскивал, ні птах не пролетывала, а тепер гості завітали!
Зараз зібрав велике військо і дає наказ очистити свої заповідні луки.
Йде сила-незліченна рать; побачили могутні богатирі, доповіли про те названому старшому братові, а він їм у відповідь:
- Ідіть-но, переведайтесь, а я подивлюся - яка ваша хоробрість є?
Ось вони сіли на своїх богатирських коней, припустили їх на військо вражее, полетіли, як ясні соколи на стадо голубів, притоптали, прирубили всіх до єдиного.
"Справа-то не добре!" - думає цар; знову збирає велике військо, мало не вдвічі більше колишнього, а попереду всього війська посилає силача-велетня: голова що пивний казан, чоло що твоя заслінка, а сам що гора!
Сів Хомко на свою шкапу, виїхав назустріч і каже велетневі:
- Ти - сильномогучий богатир, і я - такий же! Не честь, не слава буде нам, добрим молодцям, коли станемо боротися, не привітавшись! Наперед треба один одному поклін віддати, а потім і в бій вступати.
- Гаразд! - відповідає велетень. Роз'їхалися вони і стали кланятися. Поки велетень нахилив свою голову, минуло півгодини часу; а інший півгодини треба, щоб підняти її.
Хомко малий, та молодецький, не захотів чекати, вхопив косарем раз-другий, і полетіла голова з плечей геть.
Військо здригнулося і розсипалися в різні боки; а Хомко виліз на богатирського коня, давай доганяти так конем топтати. Нічого робити, цар підкорився; послав кликати до себе сильномогучего богатиря Фому Беренникова і двох менших братів. Пригостив їх, учествовал на славу, видав за Фомку дочку свою царівну і дав півцарства в придане.
Довго чи коротко - скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться - підступає під те царство басурманский король з незліченними силами, вимагає данини-окупу великого. Не захотів цар платити данини-окупу великого, нарядив своє військо хоробре, поставив зятя начальником і міцно наказав, щоб усі на Фомку дивилися: що він робитиме, і вони б те саме робили.
Знявся Фомка і поїхав битися. Їде він лісом, військо за ним. Він зрубав собі берізку, і солдати зрубали собі за берізці. Прийшли до глибокої річці - мосту немає, а обходу двісті верст; Хомко кинув свою берізку у воду, і солдати покидали свої туди ж, загатили річку і перейшли на іншу сторону.
Басурманский король засів в міцному місті. Хомко зупинився перед тим містом, розвів багаття, весь роздягнувся догола - сидить так гріється; солдати побачили, негайно ж насбирали хворосту, нарубали полін, попалили вогнища по всьому чистому полю.
- Закусити б треба! - сказав Хомко Беренников, витягнув з сумки здобну коржик і став уписывать. Звідки не візьмись - прибігла собака, вирвала коржик і давай бог ноги! Хомко вхопив гарячу головешку і як був голий - так і пустився за нею: щодуху біжить та на все горло кричить:
- Тримайте! Тримайте!
Дивлячись на нього і солдати сиділи біля вогню голі, а тут повскакували, похапали гарячі головешки і побігли слідом за ним.
Собака була королівська, кинулася прямо в місто та в палац; Хомко за собакою, солдати за Фомкою: усе, що потрапить під руку, палять і палять без пощади.
Піднялася в місті метушня; король не знає, що робити з переляку, став просити замирення. Хомко не згоден; взяв короля в полон і підкорив всі його королівство.
Вернувся з походу - цар зустрів його з великою пошаною: музика заграла, дзвони задзвонили, гримнули гармати, і пішов бенкет на весь світ! І я там був, мед-вино пив, по вусах текло, в рот не попало; я їв капусту, а на череві-то порожньо. Дали мені ковпак, стали з двору штовхати; дали мені шлик, а я в підворіття шмиг! Дали мені синь-кафтан; летять синиці так кричать:
- Синь-каптан, синь-каптан!
А мені почулося: "Скинь кунтуш!" Скинув і кинув на дорозі.
Дали мені червоні чоботи; летять ворони так кричать:
- Червоні чоботи, червоні чоботи!
А мені почулося: "Крадені чоботи!" Зняв та й кинув.
Дали мені конячку воскову, батіг горохову, вуздечку репяную; побачив я - мужик стодолу сушить, прив'язав тут конячку - вона розтанула, батіг кури склювали, а вуздечку свині з'їли!
