В якійсь державі жив-був король; у нього було три дочки краси неописаної. Король берег їх як зіницю ока свого, влаштував підземні палати і посадив їх туди, немов пташок в клітку, щоб не буйні вітри на них не повіяли, ні червоно сонечко променем не обпалило. Раз якось вичитали королівни в одній книзі, що є дивний білий світ, і коли прийшов король відвідати їх, вони негайно почали його зі сльозами просити:
- Государ ти наш батюшка! Випусти нас на білий світ подивитися, в зеленому садочку погуляти.
Король почав було їх відмовляти, - куди! - і чути не хочуть; чим більше відмовляє, тим вони пущі до нього чіпляються. Нічого робити, погодився король на їх неотступную прохання.
Ось прекрасні королівни вийшли в садок погуляти, побачили червоне сонечко, і дерева, і квіти, і невимовно зраділи, що їм вільний білий світ; бігають по саду - бавляться, всякою травкою милуються, як раптом підхопив їх буйним вихором і понесло високо-далеко, невідомо куди.
Мамки і няньки всполошилися, побігли до короля доповідати; король негайно розіслав у всі сторони своїх вірних слуг: хто нападе на слід, тому пообіцяв велику нагороду просимо. Слуги їздили-їздили, нічого не провідали, з чим поїхали - з тим і вернулися назад.
Король скликав свій великий рада, став у думных бояр питати, чи не візьметься хто розшукати його дочок? Хто це зробить, те будь-яку королевну заміж віддасть і багатим приданим на все життя наділить.
Раз запитав - бояри мовчать, у іншого - не відкликаються, в третій - ніхто ні півслова! Залився король горючими сльозами:
- Видно, в мене немає ні друзів, ні заступників! - і звелів по всій державі клич клікати: не выищется хто на таке діло з простих людей?
А в той самий час жила-була в одному селі бідна вдова, і був у неї троє синів - сильномогучих богатирів; всі вони народилися в одну ніч: старший з вечора, середній опівночі, а меншою на ранньої ранкової зорі, й назвали їх по тому: Вечорка, Полуночка і Зорька. Як дійшов до них королівський клич, вони негайно взяли у матері благословення, зібралися в дорогу і поїхали в столичний град. Приїхали до короля, поклонились йому низенько і мовили:
- Многодетно добридень, добродію! Ми прийшли до тебе не бенкет бенкетувати, службу служити; дозволь нам поїхати, Твоїх королевен розшукати.
- Исполать1 вам, добрі молодці! Як вас по імені звуть?
- Ми - три брати рідні: Зорька, Вечорка і Полуночка.
- Чим же вас на дорогу просимо?
- Нам, добродію, нічого не треба; не залиш тільки нашої матінки, зглянься її в бідності та в старості.
Король узяв бабу, помістив у палац і звелів годувати її і напувати зі свого столу, вдягати-взувати зі своїх коморах. Вирушили добрі молодці в шлях-дорогу; їдуть місяць, і другий, і третій, і заїхали в широку пустельну степ. За тієї степом дрімучий ліс, а у самого лісу стоїть хатинка; постукали у віконце - ні відгуку, увійшли в двері - а в хатинці немає нікого.
- Ну, братці, залишимося тут на час, відпочинемо з дороги.
Роздяглися, помолились Богу і лягли спати. Ранок меншою брат Зорька каже старшому братові Вечорке:
- Ми двоє на полювання підемо, а ти залишайся вдома та приготуй нам обідати.
Старший брат погодився; біля тієї хати був хлевец повний овець; от він, не довго думаючи, взяв що є найкращого барана, зарізав, вичистив і засмажив до обіду. Приготував все як треба і ліг на лавочку перепочити.
Раптом застукало, загриміло - відчинилися двері і увійшов дідок сам з нігтик, борода з лікоть, глянув сердито і закричав на Вечорку:
- Як смів в моєму будинку господарювати, як смів мого барана зарізати?
Відповідає Вечорка:
- Перш зрости, а то тебе від землі не видно! Ось візьму щей ложку так крихту хліба - все очі заплесну!
Дідок з нігтик ще пущі озлобился:
- Я малий, та молодецький!
Схопив окраєць хліба і давай його в голову бити до напівсмерті прибив, трохи живого залишив і кинув під лаву; потім з'їв зажареного барана і пішов у ліс. Вечорка обв'язав голову тряпицею, лежить та охає.
Повернулися брати, запитують:
- Що з тобою подеялось?
- Ех, братці, я затопив грубку, та від великого жару розболілася у мене голівонька - весь день як очманілий провалявся, не міг ні варити, ні смажити!
На інший день Зорька з Вечоркою на полювання пішли, а Полуночку будинку залишили: нехай-де обід приготує. Полуночка розвів вогонь, вибрав самого жирного барана, зарізав його, поставив у піч; справився і ліг на лавку.
Раптом застукало, загриміло - увійшов дідок сам з нігтик, борода з лікоть і давай його бити-бити; трохи зовсім не ухлопал! З'їв смаженого барана і пішов у ліс. Полуночка зав'язав хусткою голову, лежить під лавкою і охає.
Повернулися брати:
- Що з тобою? - запитує Зорька.
- Вчадів, братці! Всю головоньку разломило, і обіду не готував.
На третій день старші брати на полювання пішли, а Зорька будинку залишився; вибрав що є найкращого барана, зарізав, вичистив і засмажив. Справився і ліг на лавочку.
Раптом застукало, загриміло - йде у двір старенький сам з нігтик, борода з лікоть, на голові ціла копиця сіна тягне, а в руках великий чан води несе; поставив чан з водою, розкидав сіно по двору і почав вважати овець. Бачить - знов не вистачає одного барана, розсердився, побіг до хатки, кинувся на Зорьку і міцно вдарив його в голову. Зорька схопився, вхопив старого за довгу бороду і ну тягати вповолочку на всі боки; тягає та примовляє:
- Не знаючи броду, не лізь у воду!
Заблагав дідок сам з нігтик, борода з лікоть:
- Змилуйся, сильномогучий богатир! Не зрадь мене смерті, отпусти душу на покаяння.
Зорька витягнув його на двір, підвів до дубового стовпа і в той стовп забив йому бороду великим залізним клином; після вернувся в хату, сидить та братів чекає.
Прийшли брати з полювання і дивуются, що він цілий-неушкоджений. Зорька усміхається і каже:
- Ходімо-ка, братці, адже я ваш угар зловив, прив'язав до стовпа.
Виходять на двір, дивляться - дідок з нігтик давно втік, тільки половина бороди на стовпі мотається; де він біг, тут кров лилася.
По тому сліду дісталися брати до глибокого провалу. Зорька пішов у ліс, надрав ликов, звив мотузку і звелів спустити себе під землю. Вечорка і Полуночка спустили його під землю. Опинився він на тому світі, відв'язався від ланцюга і пішов куди очі дивляться. Йшов-йшов - стоїть мідний палац; він у палац, зустрічає його молодша королева - краше червоного кольору. белей снігу білого, і лагідно запитує:
- Як зайшов сюди, добрий молодець, по волі аль по неволі?
- Твій батько послав вас, королевен, розшукувати.
Вона одразу посадила його за стіл, нагодувала-напоїла і дає йому упаковку з сильною водою:
- Іспей-ка цієї водиці, у тебе додасться сили.
Зорька той випив пляшечку і відчув на собі міць велику. "Тепер, - думає, - хоч кого здужаю!"
Тут піднявся буйний вітер, королева злякалася:
- Зараз, - каже, - мій змій прилетить!
Взяла його за руку і поховала в іншій кімнаті. Прилетів триголовий змій, вдарився об сиру землю, обернувся молодцем і закричав:
- А! Російським духом пахне... хто у тебе в гостях?
- Кому у мене бути? Ти по Русі літав, там російського духу набрався - тому і тут тобі ввижається.
Змій запросив їсти і пити; королева принесла йому різних кушаньев і напоїв, а ті напої підсипала сонного зілля. Змій наївся-напився, стало його в сон кидати; він змусив королевну шукати у себе в головах, ліг до неї на коліна і заснув міцним сном. Королева викликала Зорьку; той вийшов, размахнул мечем і відрубав змію всі три голови; потім розклав багаття, спалив змія поганого і попіл пустив по чистому полю.
- Тепер прощай, королева! Піду шукати твоїх сестер, а як знайду - за тобою ворочусь.
Сказав Зорька і пішов у дорогу; йшов-йшов - бачить срібний палац, в тому палаці жила середня королева. Зорька вбив тут шестиглавого змія і пішов далі.
Довго чи коротко - дістався він до золотого палацу, в тому палаці жила старша королева; він убив двенадцатиглавого змія і звільнив її від ув'язнення. Королева зраділа, почала збиратися додому, вийшла на широкий двір, махнула червоним хустинкою - золоте царство в яєчко скаталось; взяла те яєчко, поклала в кишеню і пішла з Зорькою-богатирем за своїми сестрицями. Ті те ж саме зробили: відкатали свої царства в яєчка, забрали з собою і вирушили до провалу. Вечорка і Полуночка витягли свого брата і трьох королевен на білий світ.
Приїжджають вони всі разом у свою державу; королівни покотили в чистому полі своїми яєчками - і одразу з'явилися три царства: мідне, срібне і золоте. Король так зрадів, що й розказати не можна; негайно ж повінчав Зорьку, Вечорку і Полуночку на своїх дочок, а по смерті зробив Зорьку своїм спадкоємцем.
1 Исполать вам - хвала вам, слава.
