Жив-був цар, у нього був один син. Коли царевич був малий, то мамки і няньки його прибаюкивали:
- Баю-баю, Іван-царевич! Виростеш великий, знайдеш собі наречену: за тридев'ять земель, в тридесятому державі сидить у вежі Василина Кирбитьевна - з кісточки в кісточку мозочок переливається.
Минуло царевичу п'ятнадцять років, став у батька проситися поїхати пошукати свою наречену.
- Куди ти поїдеш? Ти ще занадто малий!
- Ні, батюшка! Коли я малий був, мамки і няньки мене прибаюкивали і казали, де живе моя наречена; а тепер я поїду її розшукувати.
Батько благословив його, і дав знати по усіх державах, що син його Іван-царевич поїхав за нареченою. Ось приїжджає царевич в одне місто, віддав прибрати свого коня, а сам пішов погуляти по вулицях. Йде і бачить - на площі людини батогом карають.
- За що, - питає, - ви його батогом б'єте?
- А то, - кажуть, - що він заборгував одному іменитого купця десять тисяч та у термін не виплатив; а хто його викупить, у того Кощій Безсмертний дружину віднесе.
- От царевич подумав-подумав і пішов геть. Підгуляв по місту, виходить знову на площу, а того чоловіка все б'ють; шкода стало Іванові-царевичу, і зважився він його викупити. "У мене, - думає, - дружини немає; відняти у мене нікого".
Заплатив десять тисяч і пішов додому; раптом біжить за ним той самий чоловік, якого він викупив, і кричить йому:
- Спасибі, Іван-царевич! Якщо б ти мене не викупив, повік би не дістав своєї нареченої. А тепер я допоможу; купи мені швидше кінь та сідло!
Царевич купив йому і коня і сідло і питає:
- А як твоє ім'я?
- Мене звуть Булат-молодець.
Сіли вони на коней і поїхали в дорогу; як тільки приїхали в тридесяте держава, каже Булат-молодець:
- Ну, Іван-царевич, накажи купити та насмажити курей, качок, гусей - щоб всього було доволі! А я піду твою наречену діставати. Та дивись: всякий раз, як я забіжу до тебе, ти ріж у будь птиці праве крило і подавай на тарілочці.
Пішов Булат-молодець прямо до високої вежі, де сиділа Василина Кирбитьевна; кинув легенько камінчиком і зломив у вежі золочений верх.
Вдається до Івану-царевичу, каже йому:
- Що ти спиш? Подавай курку.
Той відрізав праве крило і подав на тарілочці. Булат-молодець взяв тарілочку, побіг до вежі і закричав:
- Здрастуйте, Василина Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися і просив мене віддати вам цю курочку.
Вона злякалася, сидить - нічого не каже; а він сам за неї відповідає:
- Здрастуй, Булат-молодець! Здоровий Іван-царевич? - Слава Богу здоровий!..
Прибігає Булат-молодець до Івану-царевичу.
- Що сидиш? - каже. - Подавай качку.
Той відрізав праве крило, подав на тарілочці. Булат взяв тарілочку і поніс до вежі.
- Здрастуйте, Василина Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися і надіслав вам цю качку.
Вона сидить - нічого не каже; а він сам за неї відповідає:
- Здрастуй, Булат-молодець! Здоровий царевич? - Слава Богу, здоровий!
Прибігає Булат-молодець додому і знову каже Івану-царевичу:
- Що сидиш? Подавай гусака.
Той відрізав праве крило, поклав на тарілку й подав йому. Булат-молодець взяв і поніс до вежі:
- Здрастуйте, Василина Кирбитьевна! Іван-царевич наказав кланятися і надіслав вам гусака.
Булат-молодець хапає дівчину за праву руку, вивів її з вежі, посадив до Івану-царевичу на коня, і поскакали вони, добрі молодці, з душею красною дівицею на всю кінську спритність. Вранці встає-прокидається цар Кирбит, бачить, що у вежі верх зламаний, а його дочка викрадена, сильно розгнівався і наказав послати погоню по всіх шляхах дорогах.
Чи багато, чи мало їхали наші витязі - Булат-молодець зняв зі своєї руки перстень, сховав його і каже:
- Їдь, Іван-царевич, а я назад ворочусь, пошукаю перстень.
Василина Кирбитьевна почала його просити:
- Не залишай нас, Булат-молодець! Хочеш, я тобі свій перстень подарую?
Він відповідає:
- Ніяк не можна, Василина Кирбитьевна! Мою персню ціни немає - мені його дала рідна матінка; як давала - примовляла: носи - не гай, мати не забувай!
Поскакав Булат-молодець тому й зустрів на дорозі погоню; він негайно всіх перебив, залишив тільки єдиного людини, щоб було кому царя повісити, а сам поспішив нагнати Івана-царевича. Чи багато, чи мало вони їхали - Булат-молодець заховав свою хустку та й каже:
- Ах, Іван-царевич, я хустку загубив; їдьте ви шляхом-дорогою, я вас скоро знову наздожену.
Повернув назад, від'їхав кілька верст і зустрів погоню вдвічі більше; перебив усіх і повернувся до Івана-царевича.
Той питає:
- Знайшов чи хустку?
- Знайшов.
Наздогнала їх темна ніч; розкинули вони намет, Булат-молодець ліг спати, а Івана-царевича на караул поставив, та й каже йому:
- Який випадок - розбуди мене!
Той стояв, стояв, стомився, почав хилити його сон, він присів біля шатра і заснув.
Звідки взявся Кощій Безсмертний - забрав Василину Кирбитьевну.
На світанку прокинувся Іван-царевич; бачить, що немає його нареченої, і гірко заплакав. Прокидається і Булат-молодець, питає його:
- Про що плачеш?
- Як мені не плакати? Хтось забрав Василину Кирбитьевну.
- Я ж тобі казав - стій на варті! Це справа Кощія Безсмертного; поїдемо шукати.
Довго-довго вони їхали, дивляться - два пастухи пасуть стадо.
- Чиє це стадо?
Пастухи відповідають:
- Кощія Безсмертного.
Булат-молодець і Іван-царевич розпитали пастухів: далеко ль Кощій живе, як туди проїхати, коли вони зі стадом додому рухаються і куди його замикають? Потім злізли з коней, умовилися з пастухами, вбралися в їх сукні і погнали череду додому; пригнали і стали біля воріт.
У Івана-царевича був на руці золотий перстень - Василина Кирбитьевна йому подарувала; а у Василини Кирбитьевны була коза - молоком від тієї кози вона і вранці і ввечері вмивалася. Прибігла дівчина з чашки, подоїла козу і несе молоко; а Булат-молодець взяв у царевича перстень і кинув в чашку.
- Е, голубчики, - каже дівчина, - ви стали пустувати!
Приходить до Василині Кирбитьевне і скаржиться:
- Ноныче пастухи насміхаються над нами, кинули в молоко перстень!
Та відповідає:
- Залиш молоко, я сама процежу.
Стала цідити, побачила свій перстень і веліла послати до себе пастухів.
Пастухи прийшли.
- Здрастуйте, Василина Кирбитьевна! - каже Булат-молодець.
- Здрастуй, Булат-молодець! Здрастуй, царевич! Як Бог вас сюди заніс?
- За тобою, Василина Кирбитьевна, приїхали; ніде Кощій від нас не сховається: хоч на дні моря - і то відшукаємо!
Вона їх за стіл посадила, всякими наїдками нагодувала і солодко напоїла.
Каже їй Булат-молодець:
- Як приїде Кощій з полювання, розпитай, Василина Кирбитьевна, де його смерть. А тепер не зле нам сховатися.
Тільки гості встигли сховатися, прилітає з полювання Кощій Безсмертний.
- Фу-фу! - каже. - Перш російського духу нічого не було чути, видом не видать, а нониче російський дух є власні очі, в уста кидається.
Відповідає йому Василина Кирбитьевна:
- Сам ти по Русі налітався, російського духу нахапався, так він тобі і тут ввижається!
Кощій пообідав і ліг відпочивати; прийшла до нього Василина Кирбитьевна, стала питати:
- Насилу дочекалася тебе; вже не чула в живих побачити - думала, що тебе люті звірі з'їли!
Кощій засміявся:
- Ех, ти! Волос довгий, та розум короткий; хіба можуть мене люті звірі з'їсти?
- Та де ж твоя смерть?
- Смерть моя голике, під порогом валяється.
Полетів Кощій, Василина Кирбитьевна побігла до Івану-царевичу. Запитує її Булат-молодець:
- Ну, де Кощієва смерть?
- У голике під порогом валяється.
- Ні! Треба розпитати його трохи краще.
Василина Кирбитьевна негайно придумала: взяла голик, вызолотила, різними стрічками прикрасила і поклала на стіл.
Ось прилетів Кощій Безсмертний, побачив на столі вызолоченный голик і запитує, навіщо це.
- Як же можна, - відповідала Василина Кирбитьевна, - щоб твоя смерть під порогом валялася; нехай краще на столі лежить!
- Ха-ха-ха! Волос довгий, та розум короткий; хіба тут моя смерть?
- А де ж?
- Моя смерть в козлі захована.
Василина Кирбитьевна, як тільки Кощій поїхав на полювання, взяла прибрала козла стрічками та дзвіночками, а роги йому вызолотила.
Кощій побачив, знову розсміявся:
- Волос довгий, та розум короткий; моя смерть далеко: на морі, на океані є острів, на тому острові дуб стоїть, а під дубом сундук заритий, у скрині - заєць, у зайці - качка, а в качці - яйце, а в яйці - моя смерть!
Сказав і полетів. Василина Кирбитьевна переказала все це Булату-молодцю та Івану-царевичу; вони взяли з собою запасу і пішли відшукувати Кощееву смерть.
Чи довго, чи недовго йшли, весь запас приели і почали голодувати. Трапляється їм собака з песенятами.
- Я її вб'ю, - каже Булат-молодець, - нам їсти більше нічого.
- Не бий мене, - просить собака, - не роби моїх діток сиротами; я тобі сама буду в нагоді!
- Ну, Бог з тобою!
Йдуть далі - сидить на дубі орел з орлятами. Каже Булат-молодець:
- Я вб'ю орла.
Відповідає орел:
- Не бий мене, не роби моїх діток сиротами; я тобі сам буду в нагоді!
- Так і бути, живи на здоров'я!
Підходять до океан-моря широкому; на березі рак повзе. Каже Булат-молодець:
- Я його пришибу.
А рак:
- Не бий мене, добрий молодець! В мені користі не багато, хоч з'їси - ситий не будеш. Прийде час - я сам тобі буду в нагоді!
- Ну, повзи з Богом! - сказав Булат-молодець. Він подивився на море, побачив рибалки в човні і крикнув:
- Причаливай до берега!
Рибак подав човен. Іван-царевич та Булат-молодець сіли і поїхали до острова; добралися до острова і пішли до дуба.
Булат-молодець схопив дуб могутніми руками і з коренем вирвав; дістав з-під дуба скриня, відкрив його - з скрині заєць вискочив і побіг що є духу.
- Ах, - вимовив Іван-царевич, - якщо б на цю пору та собака була, вона б зайця зловила!
Глядь - а собака вже тягне зайця. Булат-молодець взяв його та розірвав - з зайця вилетіла качка і високо піднялася в піднебессі.
- Ах, ти, вимовив Іван-царевич, - якщо б на цю пору так орел був, він би качку піймав!
А орел вже несе качку. Булат-молодець розірвав качку - з качки викотилося яйце і впало в море.
- Ах, - сказав царевич, - якщо б рак його витягнув!
А рак вже повзе, яйце тягне. Взяли вони яйце, приїхали до Кощія Безсмертного, вдарили його тим яйцем в лоб - він негайно розтягнувся і помер.
Забрав Іван-царевич Василину Кирбитьевну, і поїхали в дорогу.
Їхали, їхали, наздогнала їх темна ніч; розкинули намет, Василина Кирбитьевна спати лягла. Каже Булат-молодець:
- Лягай і ти, царевич, а я буду на варті стояти.
У глуху північ прилетіли дванадцять голубиць, вдарилися крило в крило, і зробилося дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-молодець та Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невестушку Василину Кирбитьевну, не буде і вам добра: як приїде Іван-царевич додому, накаже вивести свою улюблену собачку; вона вирветься у псаря і розірве царевича на дрібні частини. А хто це чує так йому скаже, той по коліна буде кам'яний!
А Булат-молодець розбудив царевича і Василину Кирбитьевну, зібралися і поїхали в дорогу. Наздогнала їх друга ніч; розкинули намет в чистому полі. Знову говорить Булат-молодець:
- Лягай спати, Іван-царевич, а я буду вартувати.
У глуху північ прилетіли дванадцять голубиць, вдарилися крило в крило, і стало дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-молодець та Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невестушку Василину Кирбитьевну, не буде і вам добра: як приїде Іван-царевич додому, накаже вивести свого улюбленого коня, на якому змалку звик кататися; кінь вирветься у конюха і вб'є царевича до смерті. А хто це чує так йому скаже, той по пояс кам'яний!
Настав ранок, знову поїхали. Наздогнала їх третя ніч; розбили намет і зупинилися ночувати в чистому полі. Каже Булат-молодець:
- Лягай спати, Іван-царевич, а я буду чатувати.
Знову у глуху північ прилетіли дванадцять голубиць, вдарилися крило в крило, і стало дванадцять дівиць:
- Ну, Булат-молодець та Іван-царевич, убили ви нашого брата Кощія Безсмертного, відвезли нашу невестушку Василину Кирбитьевну, та й вам добра не нажити: як приїде Іван-царевич додому, накаже вивести свою улюблену корову, від якої змалку молочком харчувався; вона вирветься у скотника і підніме царевича на роги. А хто нас бачить і чує так йому скаже, той буде весь кам'яний!
Сказали, обернулися голубицами і полетіли. Вранці прокинувся Іван-царевич з Василиною Кирбитьевной і вирушили в дорогу.
Приїхав царевич додому, одружився на Василині Кирбитьевне і через день або два каже їй:
- Хочеш, я покажу тобі мою улюблену собачку? Коли я був маленький, все з нею бавилася.
Булат-молодець взяв шаблю, нагострив гостро-гостро і став у ганку.
Ось ведуть собачку; вона вирвалася у псаря, прямо на ганок біжить, а Булат-молодець махнув шаблею і розрубав її навпіл.
Іван-царевич на нього розгнівався, та за стару службу промовчав - нічого не сказав.
На другий день наказав він вывесть свого улюбленого коня; кінь перервав аркан, вирвався у конюха і скаче прямо на царевича. Булат-молодець відрубав коневі голову.
Іван-царевич ще більше розгнівався, але Василина Кирбитьевна сказала:
- Якщо б не він, - каже, - ти б мене ніколи не дістав!
На третій день велів Іван-царевич вывесть свою улюблену корову; вона вирвалася у скотника і біжить прямо на царевича. Булат-молодець і відрубав їй голову.
Тут Іван-царевич так озлобился, що нікого й слухати не став; наказав покликати ката і негайно стратити Булата-молодця.
- Ах, Іван-царевич! Коли ти хочеш мене катом стратити, так краще я сам помру. Дозволь тільки три речі сказати...
Розповів Булат-молодець про першу ніч, як у чистому полі прилітали дванадцять голубиць і що йому говорили - і негайно скам'янів по коліна; розповів про іншу ніч - і закам'янів по пояс. Тут Іван-царевич почав його просити, щоб до кінця не договорював. Відповідає Булат-молодець:
- Тепер все одно - наполовину закам'янів, так не варто жити!
Розповів про третю ніч і повернувся весь у камінь.
Іван-царевич поставив його в особливій палаті і кожен день став ходити туди з Василиною Кирбитьевной так гірко плакати.
Багато минуло років; раз якось плаче Іван-царевич над кам'яним Булатом-молодцем і чує - з каменю голос лунає:
- Що ти плачеш? Мені і так важко!
- Як мені не плакати? Адже я тебе занапастив.
І тут впала горюча сльоза Івана-царевича на кам'яного Булата-молодця. Ожив він. Іван-царевич з Василиною Кирбитьевной зраділи і на радощах поставили бенкет на весь світ.
