Їхав якось козак шляхом-дорогою, і заїхав в дрімучий ліс, в тому лісі на проталинке варто стіг сіна. Зупинився козак відпочити трошки, ліг близько і закурив трубку; курив, курив і не бачив, як викликав іскру в сіно. Сів козак на коня і рушив у дорогу; не встиг і десяти кроків зробити, як спалахнуло полум'я і освітило весь ліс. Оглянувся козак, дивиться - стіг сіна горить, а у вогні стоїть червона дівиця і говорить гучним голосом:
- Козак, добра людина! Визволи мене від смерті.
- Як же тебе визволити? Навколо полум'я, немає до тебе подступу.
- Сунь у вогонь свою пику, я по ній виберуся.
Козак сунув піку в вогонь, а сам від великого жару відвернувся.
Негайно червона дівиця обернулась змією, влізла на піку, ковзнула козакові на шию, обвилася довкола шиї три рази і взяла хвіст в зуби.
Козак злякався; не придумає, що йому робити і як йому бути.
Віщувала змія людським голосом:
- Не бійся, добрий молодець! Неси мене на шиї сім років так разыскивай олов'яних царство, а приїдеш в те царство - сиди і проживи там ще сім років безвихідно. Сослужишь цю службу, щасливий будеш!
Поїхав козак розшукувати олов'яних царство. Багато часу пішло, багато води витекло, на кінець сьомого року дістався до крутої гори; на тій горі стоїть олов'яний замок, кругом замку висока білокам'яна стіна.
Поскакав козак на гору, перед ним стіна раздвинулась, і він в'їхав на широкий двір. В ту ж хвилину зірвалася з його шиї змія, вдарилася об сиру землю, обернулася душею-дівчиною і з очей зникла, наче її не було.
Козак поставив свого доброго коня на стайню, увійшов у палац і став оглядати кімнати. Усюди дзеркала, срібло та оксамит, а ніде не видно ні єдиної душі людської.
"Ех, - думає козак, - куди я заїхав? Хто мене годувати і поїти буде? Видно, доведеться помирати голодним смертю!"
Тільки подумав, зирк - перед ним стіл накритий, на столі і пити і їсти - всього вдосталь; він закусив і випив і надумав піти на коня подивитися. Приходить в стайню - кінь стоїть в стійлі та овес їсть.
- Ну, це справа хороша: можна, значить, без потреби прожити.
Довго-довго залишався козак в олов'яній замку, і взяла його нудьга смертна: чи жарт - завжди одинодинешенек! Не з ким і словечка перекинути. Заманулося йому їхати на вільний світ; тільки куди не кинеться - скрізь стіни високі, немає ні входу, ні виходу. За досаду йому показалося, добрий молодець схопив палицю, увійшов у Палац і давай дзеркала і скла бити, оксамит рвати, стільці ламати, срібло жбурляти: "Авось-де господар вийде на волю випустить!" Ні, ніхто не є.
Ліг козак спати. На другий день прокинувся, погуляв-походив і надумав закусити; туди-сюди дивиться - немає нічого! "Ех, - думає, - сама себе раба бьет, коль нечисто жне! Ось вчора набешкетував, а тепер голодуй!" Тільки покаявся, як зараз і їжа і питво - все готово!
Минуло три дні; прокинувся козак вранці, глянув у вікно - біля ганку стоїть його добрий кінь оседланный. Що б таке означало? Вмився, одягнувся, взяв свою довгу піку і вийшов на широкий двір. Раптом звідки не взялася - з'явилася червона дівиця:
- Здрастуй, добрий молодець! Сім років скінчилося - ти визволив мене від кінцевої загибелі. Знай же: я королівська дочка. Забрав мене Кощій Безсмертний від батька, від матері, хотів узяти за себе заміж, та я над ним насмеялася; ось він озлобился і оборотил мене лютою змією. Спасибі тобі за довгу службу! Тепер поїдемо до мого батька; стане він нагороджувати тебе золотою скарбницею і самоцвітним камінням, ти нічого не бери, а проси собі бочонок, що в підвалі стоїть.
- А що за користь у ньому?
- Покатишь бочонок в праву сторону - негайно палац з'явиться, покатишь в ліву - палац пропаде.
- Добре, - сказав козак.
Сів він на коня, посадив з собою і прекрасну королевну; високі стіни самі перед ними пораздвинулись, і поїхали вони в путь-дорогу.
Довго чи коротко - приїжджає козак з королевной до короля.
Король побачив свою дочку, зрадів, почав благодарствовать і дає козакові повні мішки золота і перлам.
Каже добрий молодець:
- Не треба мені ні злата, ні перлам; дай мені на пам'ять той барильце, що в підвалі стоїть.
- Чого хочеш, брате! Ну, та робити нічого: дочка мені все дорожче! За неї і діжки не шкода. Бери.
Козак взяв королівський подарунок і відправився мандрувати по білому світу.
Їхав, їхав, попадається йому назустріч древній дідок. Просить старий:
- Нагодуй мене, добрий молодець!
Козак скочив з коня, відв'язав барило, покотив його вправо - в ту ж хвилину чудовий палац з'явився. Зійшли вони обидва в розписні палати і сіли за накритий стіл.
- Гей, слуги мої вірні! - закричав козак. - Нагодуйте-напоїте мого гостя.
Не встиг вимовити несуть слуги цілого бика і три котла пиття. Почав старий є так похваливать; з'їв цілого бика, випив три котла, крякнув і каже:
- Замало, та робити нічого! Спасибі за хліб і за сіль.
Вийшли з палацу; козак покотив свій бочонок в ліву сторону - і палацу як не бувало.
- Давай поміняємося, - каже старий козакові, - я віддам тобі меч, а ти мені бочонок.
- А що толку в мечі?
- Так адже це меч-саморуб: тільки варто махнути - хоч якась будь незліченна сила, все поб'є! Ось бачиш - ліс росте; хочеш, пробу зроблю?
Тут старий вийняв свій меч, махнув їм і каже:
- Іди, меч-саморуб, порубай дрімучий ліс!
Меч полетів і ну дерева рубати та у сажні класти; порубав і назад до господаря вернувся. Козак не став довго роздумувати, віддав старому бочонок, а собі взяв меч-саморуб, сів на коня й надумався до короля повернутися.
А під стольний місто того короля підійшов сильний ворог; козак побачив рать-незліченну силу, махнув на неї мечем:
- Меч-саморуб! Сослужи-ка службу: порубай військо вражее.
Полетіли голови... І години не пройшло, як ворожої сили не стало.
Король виїхав козакові назустріч, обійняв його, поцілував і тут же вирішив видати за нього заміж прекрасну королевну.
Весілля була багата; на тій весілля і я був, мед пив, по вусах текло, в роті не було.
