Минуло термінове час, відслужив солдатів службу королю і став проситися на батьківщину з рідними побачитися. Спочатку було король не пускав його, але потім погодився, наділив його златом-сріблом і відпустили його на всі чотири сторони.
Ось солдат отримав відставку і пішов з товаришами прощатися, а товариші й кажуть йому:
- Невже на простинах не піднесеш, а перш адже ми добре жили?
Ось солдатів і почав підносити своїм товаришам; підносив-підносив - глядь, а грошей-то залишилося у нього тільки п'ять п'ятаків.
Ось іде наш солдат. Чи близько, чи далеко, бачить: стоїть в сторонці кабачок; зайшов солдат в кабачок, на копійку випив, на гріш закусив і пішов далі. Пройшов трохи, зустрілася йому стара і стала просити милостиню; солдатів і подав їй п'ятак. Пройшов знову трохи, дивиться, а та ж стара знову йде назустріч і просить милостиню; солдат подав інший п'ятак, а сам дивуется: як це стара знову опинилася попереду? Дивиться, а стара знову попереду і просить милостиню; солдатів і третій п'ятак подав.
Пройшов знову з версту. Дивиться, а стара знову попереду і просить милостиню. Розлютився солдатів, не стерпело ретивое, висмикнув тесак так і хотів було розкроїти їй голову, і лише замахнувся, стара кинула до ніг торбинку я зникла. Взяв солдатів торбинку, подивився-подивився та й каже:
- Куди мені з цією гидотою? У мене й свого доволі!
І хотів було вже кинути - раптом, звідки не візьмись, з'явилися перед ним, як із землі, два молодця і кажуть йому:
- Що вам завгодно?
Солдат здивувався і нічого не міг їм сказати, а потім закричав:
- Що вам від мене треба?
Один з них підійшов ближче до служивому і каже:
- Ми служники твої покірні, але слухаємося, не тебе, а ось цієї чарівної торбинки, і якщо тобі потрібно, приказывай.
Солдат думав, що все це йому мариться, протер очі, зважився спробувати та й каже:
- Якщо ти кажеш правду, то я наказую тобі, щоб зараз же була ліжко, стіл, закуска і люлька з тютюном!
Не встиг солдат ще і кінчити, а вже все і стало, неначе з неба впало. Випив солдатів, закусив, повалився на ліжко і закурив люльку.
Полежав він так досить часу, потім махнув котомочкой і, коли з'явився молодець (служитель котомочки), солдат і каже йому:
- А чи довго я буду тут лежати на цій ліжку і палити тютюн?
- Скільки завгодно, - сказав молодець.
- Ну так забери все, - сказав солдат і пішов далі. Ось йшов він після цього, чи близько, чи далеко, і прийшов до вечора в одну садибу, і тут славний панський будинок. А господар у цьому домі не жив, а жив в іншому - в хорошому-то будинку водилися чорти. Ось і став солдат у мужиків питати:
- Де пан живе?
А чоловіки й кажуть:
- Та що тобі в нашому погоди?
- Так ночувати б треба проситися!
- Ну, - кажуть мужики, - тільки спробуй, так він вже відправить тебе чортам на обід!
- Нічого, - каже солдат, - і з чортами розправитися можна. А скажіть, де пан живе?
Мужики показали йому панський будинок, і солдат пішов до нього і став у нього ночувати проситися. Пан і каже:
- Пустити-то я, мабуть, і пущу, та тільки у мене там не тихо!
- Нічого, - каже солдат.
От пан і повів солдата в гарний будинок, а як привів, солдат махнув своєю чарівною сумочкою і, коли з'явився молодець, звелів приготувати стіл на двох осіб. Не встиг пан повернутися, а вже і стало все. Пане, хоч і багатий був, а такої закуски ніколи ще у нього не бувало! Стали вони закушувати, а барин і поцупив золоту ложку. Кінчили закуску, солдат махнув знову котомочкой і звелів прибрати всі, а молодець каже:
- Я не можу прибрати - не все на столі.
Солдат подивився та й каже:
- Ти, пане, для чого ложку взяв?
- Я не брав, - каже пан.
Солдат обшукав пана, віддав ложку лакея, а сам і почав дякувати пана за нічліг, та так його добряче пом'яв, що пан зі злості замкнув на замок усі двері.
Солдат замкнув усі вікна та двері з інших покоїв, закрестил їх і став чортів чекати.
Близько опівночі чує, що хтось біля дверей пищить. Почекав ще солдат трохи, і раптом набралося стільки нечистої сили і підняли такий галас, що хоч вуха затикай!
Один кричить:
- Напирай, напирай!
А інший кричить:
- Та куди напирати, коли хрестів наставлено!..
Солдат слухав, слухав, а у самого волосся дибки стає, дарма що не боязкого десятка. Нарешті і закричав:
- Так що вам тут від мене треба, босоногі?
- Пусти! - кричать йому з-за дверей чорти.
- Так на що я пущу вас сюди?
- Та так, пусти!
Солдат подивився навколо і побачив у кутку мішок з гирями, взяв мішок, витрусив гирі та й каже:
- А що, чи багато вас, босоногих, увійде до мене в мішок?
- Все увійдемо, - кажуть йому з-за дверей чорти.
Солдат наробив на мішку хрестів вугіллям, причинив трохи двері та й каже:
- Ну-ка, я подивлюся, чи правду ви казали, що все увійдете?
Чорти всі до одного залізли в мішок, солдатів зав'язав його, перехрестив, взяв двадцатифунтовую гирю та й давай по мішку бити. Б'є, б'є так і помацає: м'яко? Ось бачить солдатів, що нарешті стало м'яко, відчинив вікно, розв'язав мішок та й витрусив чортів геть. Дивиться, а чорти все спотворено, і ніхто з місця не рухається.
Ось солдат як крикне:
- А ви що тут, босоногі, розляглися? Інший лазні, чи що, чекаєте, а?
Чорти все якось розбіглися, а солдат і кричить їм навздогін:
- Ще прийдете сюди, так я вам ще задам!
Ранок прийшли мужики і відчинили двері, а солдат прийшов до панові і каже:
- Ну, пане, тепер переходь в той будинок і не бійся вже нічого, а мені за працю треба на дорогу дати!
Пан дав йому скільки-то грошей, і солдат пішов собі далі.
Ось йшов і йшов він так довгенько, і до дому вже недалеко залишилося всього три дні ходьби! Раптом зустрілася з ним стара, така худа так страшна, несе повну котомочку ножів, та пив, та різних сокирок, а косою підпирається. Загородила йому дорогу, а солдат не стерпів цього, висмикнув тесак та й закричав:
- Що тобі треба від мене, стара? Хочеш, тобі голову розкрию?
Смерть (це була вона) і каже:
- Я надіслана Господом взяти в тебе душу!
Здригнулося солдатське серце, впав він на коліна та й каже:
- Змилуйся, матінка смерть, дай мені терміну тільки три роки; прослужив я королю свою довгу солдатську службу і тепер йду з рідними побачитися.
- Ні, - каже смерть, - не видаться тобі з рідними і не дам я тобі терміном три роки.
- Дай хоч на три місяці.
- Не дам і на три тижні.
- Дай хоч на три дні.
- Не дам тобі і на три хвилини, - сказала смерть, махнула косою і уморила солдата.
Ось солдат опинився на тому світі та й пішов було в рай, та його туди не пустили: недостойний, значить, був. Пішов солдат з раю так і потрапив в пекло, а тут прибігли до нього чорти та й хотіли було у вогонь тягнути, а солдат і каже:
- Що Вам треба від мене? Ах ви, босоногі, або забули вже панську баню, а?
Чорти всі побігли від нього, а сатана і кричить:
- Куди ви, дітки, побігли?
- Ой, батько, - кажуть йому бісенята, - адже солдатів той тут!
Як почув це сатана, та й сам побіг у вогонь. Ось солдат походив, походив по пеклі - нудно йому стало; пішов у рай та й каже Господу:
- Господи, куди ти мене пошлеш тепер? Раю я не заслужив, а в пеклі всі чорти втекли від мене; ходив я, ходив по пеклі, нудно стало, та й пішов до тебе, дай мені службу яку-небудь!
Господь і каже:
- Піди, служба, выпроси у Михайла-архангела рушницю і стій на годиннику у райських дверей!
Пішов солдат до Михайла-архангела, випросив у нього рушницю та й став на годинник до райських дверей. Ось він стояв так довго, чи коротко, і бачить, що йде смерть, та прямо в рай. Солдат загородив їй дорогу да й каже:
- А що тобі треба, стара? Пішла геть! Господь без моєї доповіді нікого не прийме!
Смерть і каже:
- Я прийшла до Господа запитати, яких на цей рік велить людей морити.
Солдат і каже:
- Давно б так, а то лізеш, не спитавши, а хіба не знаєш, що і я щось так значу тут; на-ка рушниця-то, потримай, а я піду запитаю.
Прийшов служивий в рай, а Господь і каже:
- Навіщо ти, служба, прийшов?
- Прийшла смерть. Господи, і питає: будь ти на наступний рік хочеш людей морити?
Господь і каже:
- Нехай мучить найстаріших!
Пішов солдат тому так і думає "найстаріших велить Господь морити людей; а що, якщо у мене батько ще живий, адже вона його уморит, як і мене. Так, мабуть, я і не повидаюсь більше. Ні, стара, ти не дала мені вольготушки на три роки, так піди-но погрызи дуби!"
Прийшов та й каже смерті:
- Смерть, Господь велів тобі на цей раз не морити людей, а дуби гризти, такі дуби, яких старіше немає!
Пішла смерть старі дуби гризти, а солдат взяв у неї рушницю і став знову у райських дверей ходити. Пройшов на білому світлі рік, смерть знову прийшла запитати, яких на цей рік велить їй Господь людей морити.
Солдат віддав їй рушницю, а сам і пішов до Господа запитати, яких на цей рік велить смерті людей морити. Господь велів морити найбільш досвідчених, а солдат знову і думає:
"Адже у мене там є ще брати та сестри і знайомих багато, а смерть як уморит, так мені з ними і не побачитися більше! Ні, нехай же й інший рік погризе дубів, а там, може, нашого брата-солдата і милувати стане!"
Прийшов та й послав смерть гризти найбільш сильний, старезні дуби.
Пройшов і інший рік, прийшла смерть на третій раз. Господь велів їй морити наймолодших, а солдат послав її молоді дуби гризти.
Ось, так прийшла смерть на четвертий раз, солдат і каже:
- Ну тебе, старий, мабуть, коли потрібно, сама, а я не піду: набридла!
Пішла смерть до Господа, а Господь і каже їй:
- Що ти, смерть, худа така стала?
- Та як худий не бути, цілих три роки дуби гризла, всі зуби повыломала! А не знаю, за що ти, Господи, на мене розгнівався?
- Що ти, що ти, смерть, - говорить їй Господь, - з чого ти взяла, що я посилав тебе дуби гризти?
- Та так мені солдат сказав, - каже смерть.
- Солдат? Та як він смів це зробити?! Ангели, а ходіть-но, приведіть мені солдата!
Пішли ангели і привели солдата, а Господь і каже:
- З чого ти взяв, солдатів, що я велів смерті дуби гризти?
- Так мало їй, старій, цього! Я просив у неї вольготушки тільки на три роки, а вона не дала мені й три години. От за це-то я і велів їй три роки дуби гризти.
- Ну, так піди-но тепер, - каже Господь, - так откармливай-ка її три роки! Ангели! Виведіть його на білий світ!
Вивели ангели солдата на білий світ, і солдат опинився на тому самому місці, де уморила його смерть. Бачить солдатів якийсь мішок, взяв він мішок та й каже:
- Смерть! Сідай в мішок!
Села смерть у мішок, а солдат взяв ще палиць та каміння поклав туди, так як покрокував по-солдатськи, а у смерті тільки кісточки хрумтять!
Смерть і каже:
- Та що ти, служивий, тихіше!
- Ось ще, тихіше, ще чого скажеш, а по-моєму так: сиди, коли посаджена!
Ось йшов він так два дні, а на третій прийшов до свата-целовальника1 та й каже:
- Що, брат, дай випити; всі гроші прожив, а я тобі на днях занесу, ось тобі мій мішок, нехай у тебе полежить.
Целовальник взяв у нього мішок та й кинув під стійку. Прийшов солдат додому; а батько ще живий. Зрадів, а ще більше зраділи рідні. Ось жив так солдатів і здорово і весело цілий рік.
Прийшов солдат в той шинок і став питати свій мішок, а целовальник ледь і відшукав його. Ось солдат розв'язав мішок та й каже:
- Смерть, чи жива ти?
- Ой, - каже смерть, - ледь не задохлась!
- Ну гаразд, - каже солдат. Відчинив табакерку з тютюном, понюхав та й чхнув. Смерть і каже:
- Служивий, дай-но мені!
Вона все просила, що побачить у солдата.
Солдат і каже:
- Так що, смерть, бо тобі мало одного пучки, а піди сядь у табакерку так і нюхай скільки захочеш.
Тільки що смерть залізла в табакерку, солдатів зачинив так і носив її цілий рік. Потім він знову відчинив табакерку та й каже:
- Що, смерть, нанюхалась?
- Ой, - каже смерть, - важко!
- Ну, - каже солдат, - підемо, я тепер погодую тебе!
Прийшов він додому та й посадив його за стіл, а смерть їла так їла за сімох. Розсердився солдат і каже:
- Бач, прорва, за сімох з'їла! Так тебе не наповниш, куди я дінусь з тобою, проклята?
Посадив її в мішок та й поніс на кладовищі; вирив в сторонці яму та й закопав її туди. Ось минуло три роки, Господь згадав про смерть і послав ангелів її відшукувати. Ходили, ходили ангели по світу, відшукали солдата та й кажуть йому:
- Куди ти, служивий, смерть-то подів?
- Куди подів? А в могилу закопав!
- Та Господь її до себе вимагає, - кажуть янголи.
Прийшов солдат на цвинтарі, розрив яму, а смерть там вже ледь-ледь дихає. Взяли ангели смерть і принесли її до Господа, а він і каже:
- Що ти, смерть, така худа?
Смерть і розповіла Господу, а він і каже:
- Видно, тобі, смерть, від солдата не хліби, подика кормись сама!
Пішла знову смерть по світу, та тільки того солдата більше не посміла морити.
1 Целовальник - шинкар, власник кабака.
