В одному селі жили два мужики, два рідні брати: один бідний, інший багатий. Багач переїхав жити до міста, збудував собі великий будинок і записався в купці; а в бідного інший раз ні ні шматка хліба, а діти - малий мала менше - плачуть так їсти просять. З ранку до вечора б'ється мужик як риба об лід, а все нічого немає. Каже він один раз своїй дружині:
- Дай-но піду в місто, попрошу у брата: не допоможе чому?
Прийшов до багатого:
- Ах, братику рідненький! Допоможи скільки-небудь моєму горю; дружина і діти без хліба сидять, по цілим дням голодують.
- Використай у мене цей тиждень, тоді і допоможу!
Що робити? Почав бідний за роботу: і двір чистить, і коней пестить, і воду возить, і дрова рубає. Через тиждень дає йому багатий одну хлібину хліба:
- Ось тобі за труди!
- І за те спасибі! - сказав бідний, поклонився й хотів був додому йти.
- Стривай! Приходь-но завтра до мене в гості і дружину приводь: адже завтра мої іменини.
- Ех, братику, куди мені? Сам знаєш: до тебе прийдуть купці в чоботях і в шубах, а я в постолах ходжу так худенькому сірому кафтанишке.
- Нічого, приходь! І тобі буде місце.
- Добре, братику, прийду.
Вернувся бідний додому, віддав дружині хлібину і каже:
- Слухай, дружина! Назавтра нас з тобою в гості звали.
- В гості? Хто кликав?
- Брат: він завтра іменинник.
- Ну що ж, підемо.
Ранок встали і пішли в місто, прийшли до багатого, привітали його і сіли на лавку. За столом вже багато іменитих гостей сиділо; всіх їх господар пригощає на славу, а про бідного брата і його дружину й думати забув - нічого їм не дає, вони сидять та тільки поглядають, як інші п'ють та їдять.
Скінчився обід; стали гості з-за столу вилазити так господаря з хазяєчкою дякувати, і бідний теж - піднявся з лавки і кланяється братові в пояс. Гості поїхали додому п'яні, веселі, галасливі, пісні співають. А бідний йде назад з порожнім черевом.
- Дай-но, - каже дружині, - і ми заспіваємо пісню!
- Ех ти, дурень! Люди співають тому, що солодко поїли так багато випили; а ти з чого співати надумав?
- Ну, все-таки у брата був на іменинах; без пісень мені соромно йти. Як я заспіваю, так кожен подумає, що і мене почастували...
- Ну співай, коли хочеш, а я не буду!
Мужик заспівав пісню, і почулося йому два голоси; він перестав і запитує дружину:
- Це ти мені допомагала співати тоненьким голоском?
- Що з тобою? Я зовсім і не думала.
- Так хто ж?
- Не знаю! - сказала баба. - А ну запій, я послухаю.
Він знову заспівав: співає-то один, а чути два голоси; зупинився і питає:
- Це ти. Горе мені співати пособляешь?
Горе відгукнулося:
- Так, господар! Це я пособляю.
- Ну, Горе, підемо з нами разом.
- Підемо, господар! Я тепер від тебе не відстану.
Прийшов мужик додому, а Горе кличе його в шинок. Той каже:
- У мене грошей немає!
- Ох ти, мужик! Так на що тобі гроші? Бачиш, на тобі кожушок надітий, а що він? Скоро літо буде, все одно носити не станеш! Підемо у шинок, та кожушок геть...
Мужик і Горе пішли в шинок і пропили кожушок.
На інший день Горі заохало - з похмілля голова болить, і знову кличе господаря випити винця.
- Грошей немає, - каже мужик.
- Так на що нам гроші? Візьми сани та віз - з нас досить!
Нічого робити, не відбитися мужику від Горя: взяв він сани і віз, потягнув у шинок і пропив разом з Горем.
Ранок Горі ще більше заохало, кличе господаря похмелитися; мужик пропив і борону і соху. Місяця не минуло, як він усе спустив; навіть свою хату сусідові заклав, а гроші в шинок зніс. Горе знову пристає до нього:
- Підемо та підемо у шинок!
- Ні, Горе! Твоя Воля, а більше тягнути нічого.
- Як нічого? У твоєї дружини два сарафана: один залиш, а інший пропити треба.
Мужик взяв сарафан, пропив і думає: "От коли чистий! Ні кола, ні двора, ні на себе, ні на дружині!"
Вранці прокинулася Горі, бачить, що у мужика нема чого більше взяти, і каже:
- Господар!
- Що, Горе?
- А от що: піди до сусіда, попроси у нього пару волів з телегою.
Пішов мужик до сусіда.
- Дай, - просить, - на времечко пару волів з телегою; я на тебе хоч тиждень за те пропрацюю.
- Що тобі?
- В ліс за дровами з'їздити.
- Ну візьми; тільки не великий віз накладай.
- Та, що ти, годувальник!
Привів пару волів, сів разом з Горем на віз і поїхав в чисте поле.
- Господар, - запитує Горе, - чи знаєш ти на цьому полі великий камінь?
- Як не знати?
- А коли знаєш, їдь прямо до нього.
Приїхали вони на те місце, зупинилися і вилізли з воза.
Горе велить мужику підняти камінь. Мужик піднімає, Горе пособляет; ось підняли, а під каменем яма - повна золотом насипана.
- Ну, що дивишся? - розповідає Горе мужику, - тягни швидше у віз.
Мужик взявся за роботу і насипав віз золотом; все з ями повыбрал до останнього червінця, бачить, що вже більше нічого не залишилося, і
каже:
- Подивись-но, Горе, ніяк, там ще гроші залишилися?
Горе нахилилося:
- Де? Я щось не бачу!
- Так он у кутку світяться!
- Ні, не бачу.
- Лізь в яму, так і побачиш. Горе полізло в яму; тільки що опустилося туди, а мужик і накрив його каменем.
- Ось так-то краще буде! - сказав мужик. - Не те коли взяти тебе з собою, бо ти. Горе бідолашна, хоч не скоро, все ж проп'єш і ці гроші!
Приїхав мужик додому, звалив гроші в підвал, волів відвів до сусіда і став думати, як би себе влаштувати. Купив лісі, вибудував великі хороми і зажив вдвічі багатшим за свого брата.
Довго чи коротко - він поїхав в місто просити свого брата з дружиною до себе на іменини.
- От що видумав! - сказав йому багатий брат. - У самого їсти нічого, а ти ще іменини справляешь!
- Ну, коли-то було чого їсти, а тепер, слава Богу, маю не менше твого; приїжджай - побачиш.
- Добре, приїду!
На інший день багатий брат зібрався з жінкою, і поїхали на іменини; дивляться, а у бідного-то голыша хороми нові, високі, не у всякого купця такі є! Мужик пригостив їх, употчевал всякими наедками, напоїв всякими медами та винами. Питає багатий у брата:
- Скажи, мабуть, якими долями ти розбагатів?
Мужик розповів йому по чистій совісті, як привязалось до нього Горе бідолашна, як пропив він з Горем в шинку все своє добро до останньої нитки: тільки й залишилося, що душа в тілі; як Горе вказало йому скарб в чистому полі, як він забрав цей скарб так від Горя позбувся.
Завистно стало багатому. "Дай, - думає, - поїду в чисте поле, підніму камінь та випущу Горе - нехай воно вщент зруйнує брата, щоб не смів переді мною своїм багатством чванитися".
Відпустив він дружину свою додому, а сам погнав у поле; під'їхав до великого каменю, своротил його в бік і нахиляється подивитися, що там під каменем. Не встиг добряче голови нагнути - а вже Горі вискочило й сіла йому на шию.
- А, - кричить, - ти хотів мене тут заморити! Ні, тепер я від тебе не відстану.
- Послухай, Горе, - сказав купець, - зовсім не я засадив тебе під камінь...
- А хто ж, як не ти?
- Це мій брат тебе засадив, а я навмисне прийшов, щоб тебе випустити.
- Ні, брешеш! Один раз обдурив, в іншій не обдуриш!
Міцно насіло Горі багатому купцеві на шию; він привіз його додому, і пішло у нього все господарство криво так навскіс. Горе вже з ранку за своє приймається; кожен день кличе купця похмелитися; багато добра в шинок пішло.
"Отак несходно, жити! - думає про себе купець. - Здається, досить потішив я Горе; пора б і розлучитися з ним, та як?"
Думав, думав і придумав: пішов на широкий двір, обтесав два дубових клина, взяв нове колесо і міцно вбив клин з одного кінця у втулку. Приходить до Горя:
- Що ти, Горе, все на боці лежиш?
- А що ж мені більше робити?
- Що робити? Підемо на двір в гулючки грати.
А Горе і радо. Вийшли на двір. Спершу купець сховався - Горі зараз його знайшло; після того черга Горю ховатися.
- Ну, - каже, - мене не скоро знайдеш! Я хоч в якусь щілину заб'юся!
- Куди тобі! - відповідає купець. - Ти в це колесо не влізеш, а то - в щілину!
- В колесо не влізу? Дивись-но, ще як сховаюся!
Влізло Горі в колесо; купець узяв та й з іншого кінця забив у втулку дубовий клин, підняв колесо і закинув його разом з Горем в річку.
Горе потонув, а купець став жити по-старому, як і раніше.
