У деякому царстві, у деякій державі жив-був цар. І було у царя безліч слуг. Та не простих прислужників, а різних майстрів: і столярів, і гончаров, і кравців. Любив цар, щоб і плаття у нього краще, ніж у інших, було зшито, і посуд хитріше розписана, і палац великому прикрашеному різьбою прикрашено. Майстрів в царському палаці видимо-невидимо було. Всі вони вранці збиралися до царського виходу і чекали, кому яке діло цар на сьогодні призначить. І ось сталося раз, що зіткнулися біля царського порогу золотих справ майстер і столяр. Зіткнулися і посперечалися - хто з них своє ремесло краще знає і чия робота важче.
Золотих справ майстер і каже:
- Твоє майстерність невелика, ти над деревом сидиш, дерев'яні речі ріжеш. Чи То справа моя робота: я все з чистого золота роблю - любо-дорого подивитися.
А столяр відповідає:
- Не хитро дорогу річ зробити, коли золото саме в ціні. Ти ось з простого дерева зроби таку штучку, щоб все кругом диву далися. Ось тоді я повірю, що ти майстер.
Сперечалися вони, сперечалися, ледве до бійки не дійшло, та в цей час цар виходить. Почув він цю розмову, усміхнувся й наказав:
- Зробіть ви мені обидва за дивину: один із золота, інший - з дерева. Подивлюся на них і вирішу, хто з вас кращий майстер.
З царем не посперечаєшся, якщо життя дорога. Пішли майстри з палацу кожен до себе, обидва міцну думу думають, як би один одного перегнати в майстерності. Дав їм цар тиждень терміну. Через тиждень приходять обидва майстри в палац, Стають в ряд з іншими, чекають царського виходу. І у кожного по згортку в руках.
Вийшов цар і каже:
- Ну, молодці, показуйте ваше мистецтво, - а сам в бороду усміхається.
Наказав він покликати в палату і царицю, і молодого сина-царевича.
- Нехай вони на вашу роботу подивляться. Сіли цар з царицею на лавку, а царевич поруч встав. Вийшов вперед золотих справ майстер:
- Накажи, цар-батюшка, великий чан води принести.
Принесли великий чан, води налили. Розв'язав майстер свій вузлик, вийняв золоту качку і пустив її на воду. Попливла качка, немов жива: головою крутить, крякає, носиком пір'ячко обчищає.
Відкрив цар рот від подиву, а цариця кричить:
- Так це жива качка, а не золота! Він, видно, живу качку покрив золотом!
Образився майстер:
- Яка ж вона жива? Накажіть мені її розібрати по частинах і знову на гвинтики зібрати.
Вийняв він качку з чана, спочатку їй крильця відкрутив, потім голову, а після і все на шматочки розібрав. Розклав на столі, та й давай знову згвинчувати. Згвинтив, пустив на воду. І попливла качка краще колишнього.
Заплескали всі придворні в долоні:
- Ну і майстер! Ну і диво зробив! Вік такого не бачили!
Обернувся цар до столярові:
- Тепер ти показуй своє мистецтво.
Вклонився столяр:
- Накажи, ваша царська величність, віконце в цій світлиці відчинити.
Відчинили віконце. Розгорнув столяр свій згорток, виймає з нього дерев'яного орла. Так цей орел добре зроблений був, що від живого не відрізнити. А столяр і каже:
- Качка-то золота тільки по воді плаває, а мій орел піднімається в хмари.
Сів столяр на орла і повернув гвинтик. Підняв його орел і миттю вилетів по повітрю з царської палати. Кинулися всі до вікон, дивляться, роти пороззявляли, а столяр над царським двором в повітрі різні кола робить. Вліво поверне гвинтик - орел летить донизу, праворуч поверне - піднімається. У царя від подиву корона з'їхала на потилицю, він дивиться в віконце, відірватися не може. А все кругом неначе завмерли. Такої майстерності ніхто не бачив.
Покружляв столяр по повітрю і назад в палату влетіла. Поставив орла в сторонку і до царя підходить:
- Ну як, цар-батюшка, чи задоволений ти моїм мистецтвом?
- Слів не знаходжу, так задоволений, - цар відповідає. - Та як же ти так умудрився? Та як же ти йому цей гвинтик пристроїв?
Почав столяр цареві пояснити, а в цей час цариця як ахне, як закричить:
- Куди ти? Куди? Ах, ловіть, зупиніть!
Обернулися всі на її голос - і бачать: поки цар столяра розпитував, царевич молодий скочив на орла, повернув гвинтик - і вилетів з вікна на двір.
- Повертайся швидше! Куди ти? Уб'єшся! - кричать йому цар з царицею.
А царевич махнув рукою, та й полетів через паркан срібний, яким палац був обгороджений. Повернув він гвинтик вправо - піднявся орел за хмари і зник з очей.
Цариця без пам'яті лежить, а цар на столяра гнівається.
- Це, - каже, - ти навмисне такий жарт вигадав, щоб нашого сина єдиного згубити. Гей, сторожа! Схопити його і кинути в темницю. А якщо через два тижні царевич не повернеться, підійняти столяра на шибеницю.
Схопили стражники столяра і кинули в темне підземелля.
А царевич на дерев'яному орлі все далі й далі летить.
Любо царевичу. Просторо, вільно колом. У вухах вітер свистить, кучері майорять, під ногами проносяться хмари, і сам царевич - немов крилата птиця. Куди хоче, туди в небі і повертає. До вечора він прилетів в невідоме царство, опустився на край міста. Бачить - стоїть хатинка маленька.
Постукав царевич у двері. Виглянула старенька.
- Пусти, бабусю, переночувати. Я тут чужа людина, нікого не знаю, зупинитися не у кого.
- Чому не пустити, синку. Заходь, місця багато. Я одна живу.
Розгвинтив царевич орла, зв'язав у згорток, входить до бабусі у хатинку.
Стала старенька його вечерею годувати, а царевич розпитує: що за місто, та хто в ньому живе, та які в місті дивини.
От і каже старенька:
- Є у нас, синку, одне чудо в державі. Стоїть посеред міста царський палац, а біля палацу - висока вежа. Замкнені та вежа тридцятьма замками, і охороняють її ворота тридцять сторожів. Нікого в ту вежу не пускають. А живе там царська дочка. Як народилася вона, так її з нянькою в тій башті і замкнули, щоб ніхто не бачив. Бояться цар з царицею, що полюбить царівна кого-небудь і доведеться її заміж на чужу сторону віддавати. А їм з нею розлучатися шкода: вона у них єдина. От і живе дівчина у вежі, немов у темниці.
- А що, і справді хороша царівна? - питає царевич.
- Не знаю, синку, сама не відала, а люди казали - такої краси у всьому світі не знайдеться. Захотілося царевичу в заборонену вежу пробратися.
Ліг він спати, а сам все міркує, як би йому царівну побачити.
На інший день, як стемніло, він сів на свого дерев'яного орла, злетів у хмари і полетів до вежі з того боку, де віконце в теремі було. Підлетів і стукає у скло. Здивувалася царівна. Бачить - молодець краси неописаної.
- Хто ти, добрий молодець? - питає.
- Відчини вікно. Зараз все тобі розповім.
Відкрила дівчина вікно влетів дерев'яний орел в кімнату. Зліз з нього царевич, привітався, розповів дівчині, хто він такий і як потрапив сюди.
Сидять вони, один на одного дивляться - надивитись не можуть.
Питає царевич, чи згодна вона його дружиною стати.
- Я згодна, - каже царівна, - та боюся, батюшка з матушкою не відпустять.
А зла нянька, яка царівну пильнувала, всі вистежила. Побігла вона до палацу і донесла, що так, мовляв, і так, царівну хтось прилітав, а тепер цей молодець в будинку старенької ховається.
Прибігла тут сторожа, схопила царевича і потягла в палац.
А там цар на троні сидить, гнівається, палицею об підлогу стукає.
- Як ти, такий-сякий, розбійник, наважився мій царську заборону порушити? Завтра стратити тебе накажу!
Повели царевича в темницю, кинули одного і міцними замками замкнули.
Ранок весь народ на площу зігнали. Оголошено було, що стратити стануть зухвалого молодика, який у вежу царівну проник.
Ось вже і кат прийшов, і поставили шибеницю, і сам цар з царицею на страту дивитися приїхали. Вивели царевича на площу. А він обернувся до царя і каже:
- Ваша величність, дозвольте мені останню прохання висловити.
Насупився цар, а відмовити не можна.
- Ну, говори.
- Накажіть гінцеві збігати в будинок, до бабусі, де я жив, згорток мій принести.
Не міг відмовити цар, послав гінця. Принесли пакунок.
А царевича в цей час вже підвели до шибениці, на драбинку поставили. Подав йому гонець згорток. Розгорнув його царевич, скочив на дерев'яного орла - та й був такий. Злетів він над шибеницею, над царем, над натовпом.
Ахнув цар:
- Лови його! Тримай! Полетить!
А царевич направив орла до вежі, полетів до знайомого віконця, царівну підхопив і перед собою на орла посадив.
- Ну, - каже, - тепер нам з тобою ніяка погоня не страшна.
І помчав їх орел в державу царевича. А там бідний столяр в підземеллі сидить, очей з неба не зводить - не летить царевич назад? Завтра два тижні закінчуються, висіти столярові на мотузці, коли царський син не вернеться.
І раптом бачить - летить по небу орел дерев'яний, а на ньому царевич, та не сам, а з дівчиною-красунею. Опустився орел посеред царського двору. Зняв царевич з нього наречену, до батька з матір'ю повів. Розповів їм, де він пропадав два тижні. Ті від радості свою тривогу йому пробачили, а столяра з підземелля випустили.
Великий цар влаштував бенкет. Три місяці святкували весілля.
