В якомусь королівстві служив у короля солдатів у кінній гвардії, прослужив двадцять п'ять років вірою і правдою; за його вірну службу король наказав відпустити його в чисту відставку і віддати йому в нагороду ту саму кінь, на якій в полку їздив, з сідлом і зі всією сбруею.
Попрощався солдатів з своїми товаришами і поїхав на батьківщину; день їде, і другий, і третій... ось і вся тиждень пройшов, і друга, і третя - не вистачає у солдата грошей, нічим годувати ні себе, ні коня, а до дому далеко-далеко! Бачить, що справа-то боляче погано, сильно їсти хочеться; став витріщатися по сторонах і побачив осторонь великий замок. "Ану,-думає, - не заїхати туди; може хоч на час у службу візьмуть - що-небудь та зароблю".
Повернув до замку, в'їхав на подвір'я, коня на стайню поставив і задав їй корму, а сам в палати пішов. В палатах стіл накритий, на столі їжа, чого тільки душа хоче! Солдат наївся-напився. "Тепер, - думає, - і соснуть можна!"
Раптом входить ведмедиця:
- Не бійся мене, добрий молодець, ти на добро сюди потрапив: я не люта ведмедиця, а красна дівиця - зачарована королева. Якщо ти встоїш та переночуєш тут три ночі, то чаклунство руйнується - я зроблюся раніше королевною і вийду за тебе заміж.
Солдат погодився; ведмедиця пішла, і він залишився один. Тут напала на нього така туга, що на світ би не дивився, а чим далі - тим сильніше.
На третю добу до того дійшло, що зважився солдатів кинути все і втекти з замку; тільки як не бився, як не намагався - не знайшов виходу. Нічого робити, мимоволі довелося залишатися.
Переночував і третю ніч; а є до нього королева краси неописаної, дякує йому за послугу і велить до вінця споряджатися. Негайно вони весілля зіграли і стали разом жити, ні про що не тужити.
Через скільки-то часу надумав солдатів про своїй рідній стороні, захотів туди побувати; королева стала його відмовляти:
- Залишайся, друже, не їдь; чого тобі тут не вистачає?
Ні, не могла відмовити. Прощається вона з чоловіком, дає йому мішечок - сповна насіниною насипаний - і каже:
- Якою дорогою поїдеш, по обидва боки кидай це насіння: де воно впаде, там в ту ж хвилину дерева повырастут; на деревах стануть дорогі плоди красуватися, різні птахи пісні співати, а заморські коти казки розповідати.
Сів добрий молодець на свого заслуженого коня і поїхав у дорогу; десь їде, по обидва боки кидає насіння, і слідом за ним ліси піднімаються, так і повзуть з сирої землі!
Їде день, другий, третій і побачив: у чистому полі караван варто, на травичці, на муравке купці сидять, у карти грають, а біля них котел висить; хоч вогню і немає під казаном, а вариво ключем кипить. "Экое диво! - подумав солдат. - Вогню не видно, а вариво у казані так і б'є ключем; дай ближче гляну". Своротил коня в бік, під'їжджає до купцям:
- Здрастуйте, господа чесні!
А того і невтямки, що це не купці, а всі чорти.
- Хороша ваша штука: котел без вогню кипить! Так у мене краще є.
Вийняв з мішка одне зернятко і кинув додолу - в ту ж хвилину зросло світове дерево, на тому дереві дорогі плоди красуються, різні птахи пісні співають, заморські коти казки звіщають.
Одразу впізнали його чорти.
- Ах, - говорять між собою, - та це ж той самий, що королевну визволив. Давайте-ка, братці, опоим його за те зіллям, і нехай він півроку спить.
Почали його пригощати і обпоїли чарівним зіллям. Солдат упав на траву й заснув міцним безпробудним сном, а купці, караван і котел вмить зникли. Незабаром після того вийшла королева в садок погуляти; дивиться на всіх деревах стали верхівки сохнути. "Не до добра! - думає. - Видно, з чоловіком що худе приключилося! Три місяці минуло, пора б йому повернутися назад, а його немає як немає!"
Зібралася королева і поїхала його розшукувати. Їде по тій дорозі, по якій і солдат тримав шлях, по обидва боки ліси ростуть, і птахи співають, і заморські коти казки муркочуть.
Доїжджає до того місця, що дерев не стало більше - в'ється дорога по чистому полю, і думає: "Куди ж він подівся? Не крізь землю провалилась!" Глядь - стоїть у сторонці таке ж дивовижне дерево і лежить під ним її милий друг.
Підбігла до нього і ну штовхати-будити - ні, не прокидається; почала щипати його, колоти під боки шпильками, колола, колола - він і болю не відчуває, точно мертвий лежить, не ворохнется. Розсердилася королева і з сердцов прокляття промовила:
- Щоб тебе, соню негодящого, буйним вітром підхопило, в невідомі країни занесло!
Тільки встигла вимовити, як раптом засвистали-зашуміли вітри, і в одну мить підхопила солдата буйним вихором і забрало з очей королівни.
Пізно одумалася королева, що сказала слово нехороше, заплакала гіркими сльозами, вернулася додому і стала жити одна-одинехонька.
А бідного солдата занесло вихором далеко-далеко, за тридев'ять земель у тридесяте держава, і кинуло на косі проміж двох морів; упав він на самий вузенький клинець: направо чи сонний оборотится, наліво чи повернеться - негайно в море звалиться, і поминай як звали!
Півроку проспав добрий молодець, ані пальцем не ворухнув; а як прокинувся, відразу скочив прямо на ноги, дивиться - з обох сторін хвилі піднімаються, і кінця не видно моря широкому; варто так у роздумах сам себе питає: "Яким дивом я сюди потрапив? Хто мене затягнув?" Пішов по косі і вийшов на острів; на тому острові - гора висока та крута, верхушкою до хмар вистачає, а на горі лежить великий камінь. Підходить до цієї гори і бачить - три чорти б'ються, шматки так і летять.
- Стійте, окаянні! За що ви б'єтеся?
- Та, бач, третього дня помер у нас батько, і залишилися після нього три дивовижні речі; килим-самоліт, чоботи-скороходи та шапка-невидимка, так ми не можемо поділити.
- Ех ви! З таких дрібниць бій затіяли. Хочете, я вас розділю? Всі будете задоволені, нікого не ображу.
- А ну, земляк, розділи, будь ласка!
- Гаразд, біжіть скоріше за сосновим лісам, наберіть смоли по сту пудів і несіть сюди.
Чорти кинулися за сосновим лісам, набрали смоли триста пудів і принесли до солдата.
- Тепер притягнете з пекла самий великий казан.
Чорти притягли величезний котел - сорок бочок увійде! - і поклали в нього всю смолу.
Солдат розвів вогонь і, як тільки смола розтанула, наказав чортам тягнути котел на гору і поливати її зверху донизу. Чорти миттю і це виконали.
- Ану, - каже солдат, - пихните тепер он той камінь; нехай він з гори котиться, а ви троє за ним навздогін приударьте. Хто раніше всіх наздожене, той вибирай собі будь-яку з трьох дивовиж; хто другий наздожене, той з двох інших бери, яка здасться; а потім остання дивина нехай дістанеться третій.
Чорти пхнули камінь, і покотився з гори шибко-шибко; всі троє кинулися навздогін. Ось один чорт нагнав, схопився за камінь - камінь негайно повернувся, подворотил його під себе і загнав у смолу. Нагнав інший чорт, а потім і третій, і з ними те ж саме! Прилипли міцно-міцно до смолі. Солдат узяв під пахву чоботи-скороходи та шапку-невидимку, сів на килим-літак і полетів шукати своє царство.
Довго чи коротко - прилітає до хатинки; входить - в хатині сидить баба-яга - кістяна нога, стара, беззуба.
- Добридень, бабусю! Скажи, як би мені знайти мою прекрасну королевну?
- Не знаю, голубчику! Видом її не бачила, нічого про неї не чула. Іди ти за стільки-то морів, за стільки земель - там живе моя середня сестра, вона знає більше мого; може, вона тобі скаже. Солдат сів на килим-літак і полетів; довго довелося йому по білому світу мандрувати. Чи захочеться йому їсти-пити, зараз одягне на себе шапку-невидимку, спуститься в якій-небудь місто, зайде до крамниці, набере - чого тільки душа забажає, на килим - і летить далі.
Прилітає до іншої хатинці, входить - там сидить баба-яга - кістяна нога, стара, беззуба.
- Добридень, бабусю! Чи Не знаєш, де знайти мені прекрасну королевну?
- Ні, голубе, не знаю! Їдь-но ти за стільки-то морів, за стільки земель - там живе моя старша сестра; може, вона відає.
- Ех ти, стара! Скільки років на світі живеш, всі зуби повывалились, а доброго нічого не знаєш.
Сів на килим-літак і полетів до старшої сестри. Довго-довго мандрував, багато земель і багато морів бачив, нарешті прилетів на край світу; стоїть хатинка, а далі ніякого ходу немає - одна пітьма непроглядна, нічого не бачити! "Ну, - думає, - коли тут не доб'юся пантелику, більше летіти нікуди!" Входить в хатинку - там сидить баба-яга - кістяна нога, сива, беззуба.
- Добридень, бабусю! Скажи, де мені шукати мою королевну?
- Почекай трошки; ось я скличу всіх своїх вітрів і у них запитаю. Адже вони по всьому світу дмуть, так повинні знати, де вона тепер проживає.
Вийшла баба на ганок, крикнула голосом гучним, свистнула молодецьким посвистом; раптом з усіх боків піднялися-повіяли вітри буйні, тільки хата трясеться!
- Тихіше, тихіше! - кричить баба-яга. І як тільки зібралися вітри, почала їх питати:
- Вітри мої буйні, по всьому світу ви дмете, не бачили ль де прекрасну королевну?
- Ні, ніде не бачили! - відповідають вітри в один голос.
- Так всі ви в наявності?
- Все, тільки південного вітру немає.
Трохи згодом прилітає південний вітер. Питає його стара:
- Де ти пропадав досі? Ледве дочекалася тебе!
- Винен, бабуся! Я зайшов у нове царство, де живе прекрасна королева; чоловік у неї без вісті пропав, так тепер сватають її різні царі і царевичі, королі й королевичі.
- А як далеко до нового царства?
- Пішому тридцять років йти, на крилах десять років нестися; а я повею - в три години доставлю.
Солдат почав просити, щоб південний вітер взяв його і доніс у нове царство.
- Мабуть, - каже південний вітер, - я тебе донесу, коли даси мені досхочу погуляти в твоєму царстві три дні і три ночі.
- Гуляй хоч три тижні!
- Ну добре, ось я відпочину дня два-три, зберуся з силами, так тоді і в шлях.
Відпочив південний вітер, зібрався з силами і каже солдатові:
- Ну, брат збирайся, зараз вирушимо, та дивись не бійся, цілий будеш!
Раптом зашумів-засвистів сильний вихор, підхопило солдата на повітря і понесло через гори і моря під самими хмарами, і рівно через три години він був у новому царстві, де жила його прекрасна королева. Каже йому південний вітер:
- Прощавай, добрий молодець! Жаліючи тебе, не хочу гуляти в твоєму царстві.
- Що так?
- Тому, якщо я загуляю, жодного будинку в місті, ні одного дерева в садах не залишиться: все догори дном поставлю!
- Ну, прощай! Спасибі тобі! - сказав солдат, надів шапку-невидимку й пішов у білокам'яні палати. Ось поки його не було в царстві, в саду усі дерева стояли з сухими верхівками, а як він з'явився, одразу ожили і почали цвесть.
Він входить у велику кімнату, а там сидять за столом різні царі і царевичі, королі й королевичі, що приїхали за прекрасну королевну свататися, сидять та солодкими медами пригощаються. Який жених не наллє стакан, тільки до губ піднесе - солдат негайно хапати кулаком по склянці і відразу вишібет. Всі гості того дивуються, а чудова королева в ту ж хвилину догадалася. "Так, - думає, - мій друг вернувся!" Подивилась у вікно - в саду на деревах всі верхівки ожили, і стала вона своїм гостям загадувати загадку:
- Була в мене золота нитка з золотою голкою; я ту голку втратила і знайти не чула, а тепер та голка знайшлася. Хто відгадає цю загадку, за того заміж піду.
Царі і царевичі, королі й королевичі довго над тою загадкою ламали свої мудрі голови, а розгадати ніяк не могли. Каже королева:
- Покажися, мій милий друже!
Солдат зняв з себе шапку-невидимку, взяв її за білі руки і почав цілувати в уста цукрові.
- Ось вам і розгадка! - сказала прекрасна королева. - Золота нитка - це я, а золота голка - це мій вірний чоловік. Куди голочка - туди і ниточка.
Довелося женихам повертати голоблі, вони роз'їхалися по своїх дворах, а королева стала з своїм чоловіком жити-поживати та добра наживати.
