Завелися у мужика в скиртах щур і миша. Миша була дбайлива, а щур безтурботна - все б їй за скирдам скакати.
Тільки й знала - як би поцупити яєчко або курчати. А миша точить і точить зерно, готує борошно на весь рік.
Ось все замело снігом, а у пацюка поїсти нічого. Приходить вона до миші, просить позику борошна. Дала їй миша борошна.
Весна підійшла. У миші вся мука вывелась. Пішла миша з щури борг питати.
Вхопила щур миша за хвіст, багато горя тієї дісталося: вона побила миша в прах.
Подає миші на щура прохання в суд. Зібралися звірі і птахи, почали судити.
Щур схитрувала - всіх перепоила: птахів та куниць, ведмедів і лисиць.
Орел головним суддею був. Вийшов орел, прочитав вирок: залишити прохання миші без наслідків. А миша була жвава. Бачить, що неправильно присудив орел в крысину користь. Дочекалася, коли орел сп'яну заснув, взяла і подгрызла йому крильця. Мужик поїхав рано-вранці нарубати волосінь, витопити піч. І, ось тобі, наїхав на п'яних зверюжин. Злякався, повертає коней назад. А орел каже:
- Постривай, мужик, не квапся, повернися назад, візьми мене з собою! Годуй, напувай, поки не одужаю, - я тобі віддячу.
Мужик рік орла годував. Виправилися в орла крила. Він каже:
- Полетимо тепер до мене!
Підхопив мужика, і полетіли вони до орла. Мужик в гостях у орла рік був. Пив, їв, гуляв як пройшов рік, не бачив.
Ось він збирається додому. Дає йому орел берестяній коробочок.
- Візьми, - каже. - Тільки не відкривай, поки не прийдеш додому.
Йшов-йшов мужик і думає: "Що ж це за коробочок такий? Дай-но я подивлюся, що в ньому".
Відкрив він коробочок. Звідти посипалися будинку та комори, лавки - повні товару. Ніяк він не закриє цей коробочок.
Де не взявся чаклун. Каже:
- Віддай мені те, чого вдома не знаєш, а я тобі допоможу.
Мужик подумав: "Все я вдома знаю. Нема чого мені боятися".
Ну і погодився віддати те, чого вдома не знає. Чаклун договір написав. Будинки, комори і лавки в коробочок склав.
Прийшов мужик додому, дивиться - дружина його сина народила.
Чоловік затужив, весел з тих пір ніколи не бував. Поклав договір у скриню на саме дно, і нікому про нього не сказав.
Живуть вони поживають, син з матір'ю нічого не знають. Коробочок відкрили, комор набудували. А мужик все невеселий.
Ось зрівнялася Івану двадцять два роки. Поліз він як-то в скриню і побачив договір.
- Що це? - запитує він у батька. Мужик йому все розповів.
- Ех, тату, - каже Іван, - давно б мені треба було сказати! Ну, не гнівайся! Піду я твій обов'язок платити.
Йшов-йшов, і зайшов у ліс дрімучий. Там стоїть будинок премогучий, кругом по балясин людськими головами обнесений, шкірами людськими обвішаний. Є Іван до чаклуна. Чаклун говорить:
- Давно, давно пора, Іван - мужицький син, батьків заплатити борг, мені послужити! Іди на кухню відпочивати. А завтра за роботу.
Пішов Іван на кухню. А у чаклуна в кухарок красуня дівчина, була. І Іван собою красень. Полюбилися вони один одному. Розповів Іван, звідки він і навіщо прийшов. Красуня дівчина каже:
- Погані твої справи Іван - мужицький син! Хоче погубити тебе хазяїн - життя позбавити. Бачиш посеред двору колоду? Велить він тобі завтра її поколоти, порубати, в стіс дрова скласти.
- То для мене пусте діло! - відповідає Іван. - Силою мене батько з матір'ю не образили.
- Не хвалися раніше часу, Іван - мужицький син! Колода та не проста. Тут не сила, а вправність потрібна. Дерева, що навколо колоди стоять, такими, як ти, були молодцями. Станеш завтра колоду рубати, побачиш на комлі маленький сучочек. Бий по тому сучку сокирою. Промахнешся - на себе нарікай. Ось велить на інший день чаклун Івану колоду поколоти, порубати, в стіс дрова скласти. Бере Іван в руки сокиру. Розмахнувся у всі плече і вдарив по колоді.
Колода як лежала, так і лежить. А сам він у землю ніби корінням вріс.
Розмахнувся Іван по другому разу. Сильніше колишнього вдарив.
Колода як лежала, так і лежить. А сам він по пояс дубовою корою одягнувся.
Тут злякався Іван. Згадав, що кухарка йому говорила. Примітив на комлі маленький сучочек. Націлився в нього, потрапив сокирою.
Загриміла колода, на поліна розвалилася. Поліна самі в стіс склалися. Спали з Івана чари.
Приходить він до чаклуна, доповідає: виконав наказ.
Чаклун вийшов у двір. Подивився - правда. Злість його взяла, проте виду не показує.
- Ну що ж, каже, - спасибі за службу, Іван - мужицький син. Іди на кухню відпочивати. Завтра будеш мені неезженого коня об'їжджати.
Приходить Іван на кухню, сміється.
- Це, - каже, - для мене справа пусте, коня об'їжджати.
- Не хвалися, Іван, раніше часу, - каже куховарка. - Хоче тебе господар погубити, життя позбавити. Кінь-то не простий. Дам я тобі три пуди залізних прутів. Коли стане кінь підніматися догори, бий ти його тими прутами між вух, скільки сил у тебе вистачить.
Ось ранок підвели Івану неезженого жеребця. Це сам чаклун обернувся конем. Сів Іван верхи, піднявся кінь вище лісів, трохи нижче хмар. Хоче Івана на землю скинути. А Іван до нього міцніше притискається, ногами боки тисне, залізними прутами між вух б'є.
Бив до тих пір, поки кінь на землю не опустився. Прив'язав Іван коня біля під'їзду. Приходить до чаклуна. А той вже обернувся людиною, лежить в ліжку, охає:
- Послужив ти мені добре і на цей раз, Іван - мужицький син. Ну, виконай ще мій наказ: викупайся завтра вранці в моїй лазні.
Приходить Іван на кухню, розповідає служниці, сміється.
- Хіба це робота, - каже, - в бані скупатися?
Та відповідає:
- Погано тобі завтра буде, Іван - мужицький син!
Хоче господар тебе живцем засмажити, шкіру здерти, голову на балясину повісити. Ну, лягай спати, ранок вечора мудріший.
Спекла вона вночі пампушку-говорушку. Посадила в баню. А сама з Іваном - бігти.
Наказує чаклун ранок слугам лазню топити, червоного розжарити.
Приходить питає:
- Як, Іван - Мужицький син, лазня?
А пампушка-говорушка Івановим голосом відповідає:
- Лазня не скоблена,
Три роки не топлена,
Зуб на зуб не потрапляє.
Чаклун розсердився на слуг, що погано топлять баню. Велів ще підкласти дров.
Приходить знову, запитує:
- Як, Іван - мужицький син, гарна моя лазня?
А пампушка-говорушка відповідає:
- Лазня не скоблена, Три роки не топлена, Зуб на зуб не потрапляє.
Взявся чаклун сам лазню топити. Всі дрова пожег. Запитує:
Пампушка-говорушка відповідає:
- Лазня не скоблена,
Три роки не топлена,
Зуб на зуб не потрапляє.
Відкрив чаклун двері, а там пампушка-говорушка. Спохопився - куховарки немає.
Споряджає чаклун погоню. Чує красуня дівчина, що погоня близько, обернулася вона свинею, а Івана пастухом зробила. Підбігає гонитва:
- Тут Іван - мужицький син не проходив?
Пастух відповідає:
- Ні, нікого не було.
Вернулася погоня ні з чим. Чаклун питає:
- Нікого не бачили?
- Немає нікого. Тільки пастуха зі свинею зустріли.
- Це вони самі й були!
Чує красуня дівчина, що наганяють. Зробила вона Івана конем, а сама обернулася репьем. Повертається гонитва ні з чим. Чаклун питає:
- Що ж, нікого не бачили?
- Ні, нікого. Тільки кінь ходить, а на хвості у нього репей.
- Ах, це вони самі!
Побіг чаклун сам. Біжить - земля дрижить. Чує красуня дівчина - наганяють. Обернулася вона морем, а Івана селезнем зробила. Став чаклун воду пити, щоб море осушити. А селезень крякає:
- Щоб ти луснув! Щоб ти луснув!
Так воно і сталося: лопнув чаклун і здох. Прибіг Іван - мужицький син зі своєю нареченою додому, до батька-матері. Весілля зіграли. Стали жити-поживати.
Все у них добре. Листи мені пишуть, тільки я щось тих листів не отримую.
