У деякому царстві, у деякій державі жили-були два брата - мисливця.
От раз пішли вони на здобич. Золотого зайця побачили. Всі за ним йшли та йшли. Заблукали, в дрімучому лісі опинилися.
А заєць стрибнув у кущі і зник з очей. Нічого робити мисливцям доведеться заночувати в лісі.
Меншою брат узяв рушницю і пішов пошукати - може, якась дичина попадеться, а старшої залишився кашу варити.
Зварив кашу, чекає свого брата. Дивиться - виходить на галявину дідок, сам не вище пня, шапка в аршин, а борода в три сажні.
- Здрастуй, мисливець! - каже.
- Здорово! - відповідає старшої брат.
- Можна твоєї каші поїсти?
А старшої брат жадібний був.
- Ні, - каже, - нам самим двом мало. Взяв тоді дідок ополоник і вдарив ним мисливця по лобі. Той відразу заснув.
А дідок сіл, з'їв кашу і в ліс пішов. Прийшов меньшой з полювання.
- Що, брат, зварив кашу? - питає.
- Ні, щось я захворів, - відповідає старшої. Соромно йому зізнатися, що не зумів постояти за себе.
- Ну, не біда, - каже меншою брат. Наварив каші. Повечеряли брати, лягли спати. Ранок старшої брат пішов на полювання, а меншою кашу варити залишився.
От наварив він каші, сидить, чекає свого брата. Дивиться - виходить на галявину дідок, сам не вище пня, шапка з аршин, борода в три сажні.
- Здорово, мисливець!
- Здрастуй, милий, - відповідає меншою брат.
- Можна твоєї кашки поїсти?
- Що ж, коли голодний, сідай, їж.
Ось дідок сіл, всю кашу з'їв.
- Спасибі, тобі мисливець, - каже. - Гарна твоя каша. Поки що прощай, а потрапиш в біду, про мене згадай.
Загорнув у кущі, і ніби його не було. Прийшов з полювання старшої брат. Почали вони збиратися додому.
От ідуть вони лісом. Аж гульк - назустріч велетень. Голова врівень з дубами, ноги - дві колоди, замість живота - сорокаведерная бочка.
- Здорово, мисливці! Далеко йдете?
- Так ось заблукали. Може, ти дорогу покажеш?
- Це справа порожня. Ходімо спершу до мене в гості. Приводить їх велетень до себе додому. За стіл садить, вином і всякими стравами пригощає.
А за столом куховарка прислуговує. Ні-ні та й подивиться на меншого брата мисливця, ніби щось сказати хоче.
Попросив він у неї води випити. Підносить куховарка йому води, а сама шепоче:
- Бережись, мисливець! Хоче вас велетень зарізати і з'їсти!
Наливає їм велетень по склянці вина. Старшої брат п'є, а меншою через плече ллє. Подають на стіл кавун. Велетень кавун на шматки ріже та на ножі в рот гостям суєт.
"Е, - думає мисливець, - отак він нас зараз заріже. Дай-но і я йому подам".
Взяв ніж, немов хоче скибку кавуна відрізати так господаря пригостити. Встиг і приставив велетня ніж до горла.
Злякався велетень, кавуном подавився, на землю повалився.
Взяв у нього мисливець ключ і пішов додому дивитися. Відкриває одну двері, бачить - кімната вся килимами прибрана. Відкриває другу кімнату - та сріблом оздоблена. До третьої дверей підходить.
А куховарка йому каже:
- Не ходи туди, мисливець, - там твоє горе.
Не послухався її мисливець, відімкнув і третю двері. В золоті вся кімната блищить. Сидить у тій кімнаті дівиця писаної краси.
- Навіщо, - питає, - ти сюди, добрий молодець зайшов? Велетень прийде, тебе з'їсть і мене живою не залишить.
А він їй відповідає:
- Велетня немає в живих. Хотів він мене з'їсти, та сам подавився. Підемо, красуня, зі мною.
Розповів їй, як було.
- А коли так, - каже дівчина, - то принеси мій іменний хустинку, він у велетня в кишені лежить.
Побіг мисливець, дістав іменний хустинку, приніс його дівчині. Поцілувала вона мисливця і назвалася його нареченою.
Старшої брат п'яний був, усе спав, нічого не бачив. Збудили його, взяли з собою куховарку і пішли додому.
Ось дійшли до річки.
А дівиця та сестрою велетня була. Вона мисливця боялася, сиротою вдавала, сама смерті йому хотіла. Сховала вона хустинку за пазуху і каже:
- Біда мені! Поспіхом іменний хустинку зронила.
Побіг мисливець за хусточкою, а дівчина його чекати не стала, села в човен зі старшим братом і переїхала на іншу сторону.
Ходив-ходив мисливець у лісі, хусточки не знайшов. Прибіг назад до річки - ні брата, ні казна І переправитися не на чому.
Ніч настає. Що робити? Згадав він тут про лісового дідка. Тільки подумав про нього, бачить - високий паркан, житло якесь. Постукав мисливець у ворота, виходить до нього дідок, сам не вище пня, шапка з аршин, а борода в три сажні.
- Здрастуй, мисливець! Я чекав на тебе.
Розповів йому мисливець своє горе.
- Знаю, - каже дідок. - Винен ти, мисливець, сам. Навіщо третю відімкнув двері? Не можна тобі зараз повертатися додому. Там тебе погибель чекає. Визначився мисливець до дідку на рік у караульщики - комори вартувати, а той його за це повинен хитрою науці навчити.
Господар комори показав, ключі йому дав і наказав:
- Дивись, той комору, що останнім варто, не отмыкай. І не заглядай до нього.
Ось рік скінчився. Цікаво мисливцеві - що там, в цьому коморі. Думає: загляну, господар не дізнається. Замок отомкнул, двері відчинив. А там всякі гади і звірі. По всьому двору розбіглися.
Перелякався мисливець, плакав. Господар прибіг, звірів і плазунів в комору загнав.
- Не виконав ти наш задум, - каже. - Доведеться тобі ще рік у мене відпрацювати.
Пройшов ще рік. Охоронець свою службу справно виконував. Дідок задоволений ним був, хитрою науці його навчив.
Вивів мисливця з лісу і вказав дорогу.
- Іди, - каже, - до людей. Від правди не відступай, кривду не милуй.
Подякував мисливець дідка і пішов додому. Наречена його за старшого брата заміж вийшла. А про нього все думала, що його вовки з'їли. Ось і говорить дружина чоловікові:
- Купи ти собі коня.
Поїхав той на базар купувати коня. А мисливець обернувся добрим конем.
Оглянув коня старшої брат, кінь йому сподобався. Він взяв його купив. Привів додому і каже:
- Подивись-но, дружина, якого я купив тобі жеребця!
Вона вийшла, подивилася, головою похитала:
- Це не жеребець, а погибель наша.
- Що ж з ним робити?
- Треба його зарубати.
А куховарка весь чула їх розмову. Прийшла вона до коня та й каже:
- Жеребчик мій милий, недовго тобі жити, хочуть тебе зарубати!
А він людським голосом відповідає:
- Коли мене будуть рубати, відскочить тобі поділ кісточка. Ти її не кидай, а в кутку поховай. Ось став старшої брат зі своєю злою дружиною коня рубати. Куховарка стоїть, плаче. Кісточка їй поділ відлетіла. Вона її взяла і в кутку поховала. Виросла на тому місці яблунька, та така красуня! Яблучка на ній все червоненькі.
Ось старшої брат і каже:
- Дружина, піди-но погляньте, яка у нас яблунька з червоними яблучками!
Подивилася та:
- Це не яблунька, а наша винищувачка.
- Що ж з нею робити?
- Треба її зрубати.
Куховарка весь розмову чує. Прийшла вона до яблоньке і плаче:
- Мила яблунька! Шкода мені тебе. Хочуть тебе господарі зрубати.
А яблунька людським голосом відповідає:
- Коли мене будуть рубати, щепочка тобі в черевик відлетить. А ти її, цю щепочку, віднеси - в ставок кинь.
Так вона і зробила. Коли яблуньку рубали, щепочка у черевик їй відлетіла. Вона підняла її і в ставок віднесла.
Зробився мисливець сизим селезнем. По ставку плаває.
Пішов старшої брат купатися. Побачив селезня, став ловити. Ловив-ловив, уморился, та й потонув. А мисливець обернувся в його лик, приходить додому і каже:
- Дружина, а дружина! Якого я бачив селезня хорошого!
Та відповідає:
- Це не селезень, а погибель наша.
Він стьобнув її батогом і каже:
- Не захотіла бути милою дружиною, так будь сірою кобилою!
Стала вона сірою кобилою. Він її обротал і запріг у плуг. До тих пір ганяв по полю, поки шести десятин не зорав.
Так вона і зараз у нього в запряжці ходить. Сам же на куховарці одружився. Весілля отпировали. Живуть-поживають, добра наживають.
