Жили-були старий та стара. У них було три сини - два старших розумниками славилися, а молодшого всі дурником звали. Старших баба любила - одягала чисто, смачно годувала. А молодший у дірявому сорочці ходив, чорну шкірку жував.
- Йому, дурнику, все одно: він нічого не розуміє, нічого не розуміє!
Ось одного разу дійшла до тієї села звістка: хто побудує цареві корабель, щоб і ходив по морях і під хмарами літав, - за того цар дочку видасть. Вирішили старші брати щастя шукати.
- Відпустіть нас, батюшка і матушка! Може, який-небудь з нас царським зятем стане!
Спорядила мати старших синів, напекла їм в дорогу пирогів білих, нажарила-наварила курятини та гусятині:
- Ідіть, синочки!
Вирушили брати в ліс, стали рубати дерева та пиляти. Багато нарубали-напилили. А що далі робити - не знають. Почали вони сперечатися та сваритися, того й гляди, один одному в волосся вчепляться.
Тут до них підійшов дідок і питає:
- Із-за чого у вас, молодці, спір та лайку? Може, і я вам яке слово на користь скажу?
Накинулися обидва брати на дідка - слухати його не стали, нехорошими словами облаяли і прогнали геть. Пішов дідок.
Посварилися ще брати, з'їли всі свої припаси, що їм мати дала, і повернулися додому ні з чим... Як прийшли вони, почав проситися молодший:
- Відпустіть мене!
Стали мати і батько відмовляти його та утримувати:
- Куди тобі, дурню, - тебе вовки по дорозі з'їдять!
А дурень знай своє торочить:
- Відпустіть - піду, і не відпустите - піду!
Бачать мати і батько - ніяк з ним не зробиш. Дали йому на дорогу шматок чорного сухого хліба і випровадили геть з дому.
Узяв дурень з собою сокиру й подався в ліс. Ходив-ходив по лісі і виглядів високу сосну: верхівкою в хмари ця сосна впирається, обхопити її можна лише трьом.
Зрубав він сосну, став її від сучків очищати. Підійшов до нього дідок.
- Добридень, - каже, - дитятко!
- Здрастуй, дідусю!
- Що це, дитино, ти робиш, що таке велике дерево зрубав?
- А ось, дідусь, цар обіцяв видати свою дочку за того, хто йому летючий корабель побудує, я і строю.
- А хіба ти зможеш такий корабель змайструвати? Це справа мудроване, мабуть, і не даси.
- Мудроване не мудроване, а спробувати треба: дивись, і слажу! Ось і ти прийшов до речі: старі люди досвідчені, обізнані. Може, ти мені що і присоветуешь.
Дідок каже:
- Ну, коли просиш рада тобі подати, слухай: візьми-но ти сокиру і отеши цю сосну з боків: ось так!
І показав, як треба обтісувати.
Послухався дурень дідка - обтесав сосну так, як він показував. Обтесывает він, диву дається: сокира так сам, і ходить, так і ходить!
- Тепер, - каже дідок, - обделывай сосну з кінців: ось так і ось так!
Дурень старичковы слова повз вуха не пропускає: як дідок показує, так він і робить. Закінчив він роботу, дідок похвалив його і каже:
- Ну, тепер не гріх перепочити та закусити малість.
- Ех, дідусю, - каже дурень, - для мене-то їжа знайдеться, ось ця черствий окраєць. А тебе-то чим пригостити? Ти мабуть не угрызешь моє частування?
- А ну-ка, дитино, - каже дідок, - дай сюди свою окраєць!
Дурень подав йому окраєць. Дідок узяв її в руки, подивився, помацав та й каже:
- Не така вже черства твоя окраєць!
І подав її - дурню. Узяв дурень окраєць - очам своїм не вірить: перетворилась окраєць в м'який та білий коровай.
Як поїли вони, старий і каже:
- Ну, тепер станемо вітрила прилаштовувати!
І дістав з-за пазухи шматок полотна. Дідок показує, дурень намагається, на совість все робить - і вітрила готові, приладнані.
- Сідай тепер в свій корабель, - каже дідок, - і лети, куди тобі треба. Та дивись, пам'ятай мій наказ: по шляху саджай в свій корабель всякого зустрічного!
Тут вони й розпрощалися. Дідусь пішов своєю дорогою, а дурень на летючий корабель сів, вітрила розправив. Вітрила надулися, злетів корабель в небо, полетів швидше сокола. Летить трохи нижче хмар ходячих, трохи вище лісів стоячих...
Летів-летів дурень і бачить: лежить на дорозі людина - вухом до сирої землі припав. Спустився він і каже:
- Здорово, дядечку!
- Здорово, молодець!
- Що це ти робиш?
- Я слухаю, що на тому кінці землі робиться.
- А що ж там робиться, дядечку?
- Співають-заливаються там пташки голосисті, одна другої краще!
- Якою ти, який слухменный! Сідай до мене на корабель, полетимо разом.
Слухало не став відговорюватися, сів на корабель, і полетіли далі.
Летіли-летіли, бачать - йде по дорозі людина, що йде на одній нозі, а інша нога до вуха прив'язана.
- Здорово, дядечку!
- Здорово, молодець!
- Що це ти на одній нозі скачеш?
- Та якщо я іншу ногу отвяжу, так за три кроки весь світ переступимо!
- Ось ти який швидкий! Сідай до нас.
Скороход відмовлятися не став, піднявся на корабель, і полетіли далі.
Чи багато, чи мало пролетіли, глядь - стоїть людина з рушницею, цілиться. А у що цілиться - невідомо.
- Здорово, дядечку! В кого це ти цілишся - ні звіра, ні птиці навкруги не видно.
- Це ж треба! Та я і не буду близько стріляти. Я цілюся в тетерку, що сидить на дереві за тисячу верст звідси. Ось така стрілянина по мені.
- Сідай з нами, полетимо разом!
Сів і Стріляло, і полетіли всі вони далі. Летіли вони, летіли, і бачать: іде чоловік і несе за спиною величезний мішок хліба.
- Здорово, дядечку! Куди йдеш?
- Йду хліба добувати собі на обід.
- На що тобі ще хліб? У тебе і так повен мішок!
- Що тут! Цей хліб мені в рот покласти так проковтнути. А щоб досхочу наїстися, мені треба сто разів по стільки!
- Бач який! Сідай до нас на корабель, полетимо разом.
Сів і Объедало на корабель, полетіли далі. Над лісами летять, летять над полями, над річками летять, над селами та селами летять.
Глядь: ходить людина біля великого озера, головою хитає.
- Здорово, дядечку! Що це ти шукаєш?
- Пити хочеться, от і шукаю, де б напитися.
- Так перед тобою ціле озеро. Пий своє задоволення!
- Так мені цієї води всього на один ковточок стане. Здивувався дурень, подивувалися його товариші і каже:
- Ну, не журися, знайдеться для тебе вода. Сідай з нами на корабель, полетимо далеко, буде для тебе багато води!
Опивало сів на корабель, і полетіли далі. Скільки летіли - невідомо, тільки бачать: іде чоловік у ліс, а за плечима у нього в'язка хмизу.
- Здорово, дядечку! Скажи ти нам: нащо це ти в ліс хмиз тягнеш?
- А це не простий хмиз. Коли розкидати його, негайно ціле військо з'явиться.
- Сідай, дядечко, з нами!
І цей сіл до них. Полетіли далі.
Летіли-летіли, глядь: йде старий, несе куль соломи.
- Здорово, дідусь, сива голівонька! Куди це ти солому несеш?
- В село.
- А хіба в селі мало соломи?
- Соломи багато, а такої немає.
- Яка ж вона у тебе?
- А ось яка: варто мені розкидати її у спекотне літо - і стане враз холодно: сніг випаде, мороз затріщить.
- Коли так, правда твоя: у селі такий соломи не знайдеш. Сідай з нами!
Холодило виліз зі своїм мішком в корабель, і полетіли далі.
Летіли-летіли і прилетіли до царського палацу. Цар в ту пору за обідом сидів. Побачив він летючий корабель і послав своїх слуг:
- Ідіть запитайте: хто на тому кораблі прилетів - які заморські царевичі й королевичі?
Слуги побігли до корабля і бачать - сидять на кораблі прості мужики.
Не стали царські слуги і питати у них: хто такі і звідки прилетіли. Повернулися і доповіли цареві:
- Так і так! Немає на кораблі ні одного царевича, немає жодного королевича, а всі чорна кістка - прості мужики. Що накажеш робити з ними?
"За простого мужика нам доньку видавати соромно, - думає цар. - Треба від таких женихів позбутися".
Запитав він у своїх придворних - князів та бояр:
- Що нам тепер робити, як бути?
Вони і присоветовали:
- Треба нареченому задавати різні важкі завдання, може він їх і не розгадає. Тоді ми йому від воріт поворот і покажемо!
Зрадів цар, зараз же послав слуг до дурню з таким наказом:
- Нехай наречений дістане нам, поки наш царський обід не скінчиться, живої і мертвої води!
Задумався дурень:
- Що ж я тепер робитиму? Та я й за рік, а може бути, і весь свій вік не знайду такої води.
- А я що? - каже Скороход. - Миттю за тебе впораюся.
Відв'язав ногу від вуха та й побіг за тридев'ять земель у тридесяте царство. Набрав два глечика води живою і мертвою, а сам думає: "Часу попереду багато залишилося, дай трохи посиджу - встигну до терміну повернутися!"
Присів під густим розлогим дубом, та й задрімав...
Царський обід до кінця підходить, а Скорохода немає як немає.
Загоревали все на летючий корабель - не знають, що й робити. А Слухало припав вухом до сирої землі, прислухався і каже:
- Якою сонливий та дремливый! Спить собі під деревом, хропе щосили!
- А ось я його зараз розбуджу! - каже Стріляло. Схопив він "свою рушницю, прицілився і вистрілив в дуб, під яким Скороход спав. Посипалися з дуба жолуді - прямо на голову Скороходу. Прокинувся той.
- Батюшки, та ніяк, я заснув!
Схопився він і в ту ж хвилину приніс глечики з водою:
- Отримуйте!
Встав цар із-за столу, глянув на глечики і каже:
- А може, ця вода не справжня?
Спіймали півня, відірвали йому голову і спрыснули мертвою водою. Голова вмить приросла. Спрыснули живою водою - півень на ноги скочив, заплескав крилами, "ку-ку-ріку!" закричав.
Прикро стало царя.
- Ну, - каже він дурню, - цю мою ти виконав завдання. Поставлю тепер іншу! Коли ти такий спритний, з'їж зі своїми сватами за один присід дванадцять биків смажених та стільки хліба, скільки в сорока печах спечена!
Засмутився дурень, каже своїм товаришам:
- Та я й одного хліба за цілий день не з'їм!
- А я що? - каже Объедало. - Я і з биками і з хлібами їх один упораюся. Ще мало буде!
Велів дурень сказати цареві:
- Тягніть биків і хліб. Буде їсти!
Привезли дванадцять биків смажених та стільки хліба, скільки в сорока печах спечена. Объедало давай биків поїдати - одного за іншим. А хліби так в рот і метає коровай за короваєм. Всі вози спорожніли.
- Давайте ще! - кричить Объедало. - Чому так мало припасли? Я тільки у смак увійшов!
А у царя більше ні волів, ні хліба немає.
- Тепер, - каже він, - вам новий наказ: щоб випито було зараз сорок бочок пива, кожна бочка по сорок відер.
- Так я і одного відра не вип'ю, - каже дурень своїх сватів.
- Ека печаль! - відповідає Опивало. - Так я один все у них пиво вип'ю, ще мало буде!
Прикотили сорок бочок-сороківок. Стали черпати пиво відрами та подавати Опивале. Він як ковтне - відро і порожньо.
- Що це ви мені відрами тримайте? - каже Опивало. - Отак ми цілий день проканителимся!
Підняв він бочку так і спорожнив її зараз, без відпочинку. Підняв іншу бочку - і та відкотилася. Так всі сорок бочок і випив.
- Ні, - питає, - ще півца? Не я напився досхочу! Не промочив горло!
Бачить цар: нічим дурня не можна взяти. Вирішив погубити його хитрістю.
- Гаразд, - каже, - я Видам за тебе свою дочку, готуйся до вінця! Тільки перед весіллям піди в баню, вымойся-выпарься гарненько.
І наказав топити лазню. А лазня-то була вся чавунна.
Три доби топили баню, червоного розжарили. Вогнем-жаром від неї пашить, за п'ять сажнів до неї не підійти.
- Як буду митися? - каже дурень. - Згорю живцем.
- Не журися, - відповідає Холодило. - Я з тобою піду!
Побіг він до царя, запитує:
- Не дозволите й мені з нареченим у лазню сходити? Я йому соломки подстелю, щоб він п'ятки не забруднив!
Царю що? Він дозволив: "Що один згорить, що обидва!"
Привели дурня з Холодилой у лазню, замкнули там. А Холодила розкидав у бані солому - і стало холодно, стіни інеєм затяглися, в чавунах вода замерзла.
Скільки часу минуло, відчинили слуги двері. Дивляться, а дурень живий-здоровий, і дідусь теж.
- Ех, ви, - каже дурень, - так у вашій лазні не паритися, а хіба на санчатах кататися!
Побігли слуги царя. Доповіли: так, мовляв, і так. Заметушився цар, не знає, що й робити, як від дурня позбутися.
Думав-думав і наказав йому:
- Вистав вранці перед моїм палацом цілий полк солдатів. Выставишь - видам за тебе доньку. Не выставишь - геть прожену тебе!
А в самого на думці: "Звідки простому мужикові військо дістати? Вже цього він виконати не зможе. Тугто ми його виженемо в шию!"
Почув дурень царський наказ - каже своїх сватів:
- Виручали мене, братці, з біди не раз і не два... А тепер-що робити будемо?
- Ех, ти, знайшов чим журитися! - каже дідок з хмизом. - Та я хоч сім полків з генералами виставлю! Іди до царя, скажи - буде йому військо!
Прийшов дурень царя.
- Виконаю, - каже, - твій наказ, тільки в останній раз. А якщо відговорюватися будеш - на себе нарікай!
Рано вранці старий з хмизом клікнув дурня і вийшов з ним у полі. Розкидав він в'язку, і з'явилося незліченне військо - і піше і кінне, і з гарматами. Сурмачі в труби сурмлять, барабанщики в барабани б'ють, генерали команди подають, коні в землю копитами б'ють... Дурень попереду став, до царського палацу військо повів. Зупинився перед палацом, наказав голосніше в труби трубити, сильніше бити в барабани.
Почув цар, виглянув у віконце, від переляку біліше полотна став. Наказав він воєводам виводити своє військо, на дурня війною йти.
Вивели воєводи царське військо, стали в дурня стріляти так стріляти. А дурневы солдати стіною йдуть, царське військо мнуть, як траву. Налякалися
воєводи і побігли назад, а за ними слідом і все царське військо.
Виліз цар з палацу, на колінах перед дурнем повзає, просить дорогі подарунки прийняти та з царівною швидше вінчатися.
Каже дурень царя:
- Тепер ти нам не укажчик! У нас свій розум є!
Прогнав він царя і не велів ніколи в те царство повертатися. А сам на царівні одружився.
- Царівна - дівка молода та добра. На ній ніякої провини немає!
І став він у тому царстві жити, всякі справи вершити.
