У деякому царстві, у деякій державі жили-були старий та стара, і було в них три сини. Молодшого звали Іван. Жили вони - не лінувалися, з ранку до ночі працювали: ріллю орали та хліб засівали.
Рознеслася раптом у тому царстві-державі погана звістка: збирається чудо-юдо погане на їх землю напасти, всіх людей винищити, всі міста-села вогнем спалити. Затужили старий зі старою, загоревали. А старші сини втішають:
- Не журіться, батюшка і матушка! Підемо ми на диво-юдо, будемо з ним битися на смерть! А щоб вам одним не тужити, нехай з вами Іванушка залишиться: він ще дуже молодий, щоб йти на бій.
- Ні, - каже Іван, - не хочу я вдома залишатися так вас чекати, піду і я з чудом-юдом битися!
Не стали старий зі старою його утримувати та відмовляти. Вони спорядили всіх трьох синів у путьдорогу. Взяли брати дубини важкі, взяли торби з хлібом-сіллю, сіли на добрих коней і поїхали. Довго чи коротко їхали - зустрічається їм старий чоловік.
- Здорово, добрі молодці!
- Здрастуй, дідусю!
- Куди це ви прямуєте?
- Їдемо ми з поганим чудом-юдом битися, битися, рідну землю боронити!
- Це добре діло! Тільки для битви вам потрібні не палиці, а мечі булатні.
- А де ж їх дістати, дідусь!
- А я вас навчу. Їдьте-ка ви, добрі молодці, все прямо. Ви доїдете до високої гори. А в тій горі - глибока печера. Вхід в неї великим каменем завалений. Отвалите камінь, увійдіть в печеру і знайдете там мечі булатні.
Подякували брати перехожого і поїхали прямо, як він навчав. Бачать - стоїть гора висока, з одного боку великий сірий камінь привален. Відвалили брати той камінь і увійшли в печеру. А там зброї всякого - і не порахуєш! Вибрали вони собі по мечу і поїхали далі.
- Спасибі, - кажуть, - перехожому людині. З мечами-то нам куди зручніше битися буде!
Їхали вони, їхали і приїхали в якесь село. Дивляться - кругом ні одної живої душі немає. Всі повыжжено, поламано. Варто одна маленька хатинка. Увійшли брати в хатинку. Лежить на печі баба та охає.
- Добридень, бабусю! - кажуть брати.
- Привіт, молодці! Куди путь тримаєте?
- Їдемо ми, бабуся, на річку Смородину, на калиновий міст. Хочемо з чудом-юдом битися, на свою землю не допустити.
- Ох, молодці, за добру справу взялися! Адже він, лиходій, всіх розорив, розграбував! І до нас добрався. Тільки я одна тут вціліла...
Переночували брати старої, поутру рано встали і знову вирушили в дорогу.
Під'їжджають до самої річці Смородині, до калиновому мосту. По всьому березі лежать мечі та луки поламані, лежать людські кості.
Знайшли брати порожню хатинку і вирішили зупинитися в ній.
- Ну, братці, - каже Іван, - заїхали ми в чужедальнюю бік, треба нам до всього прислухатися та приглядатися. Давайте по черзі в дозор ходити, щоб чудо-юдо через калиновий міст не пропустити.
У першу ніч відправився в дозор старший брат. Пройшов він по березі, подивився через річку Смородину - все тихо, нікого не видно, нічого не чути. Ліг старший брат під ракитов кущ і заснув міцно, голосно захропів.
А Іван лежить у хатинці - не спиться йому, не дремлется. Як пішло час за північ, він взяв свій меч булатний і відправився до річці Смородині.
Дивиться - під кущем старший брат спить, во всю мочь хропе. Не став Іван його будити. Сховався під калиновий міст, варто, переїзд сторожить. Раптом на річці води схвилювалися, на дубах орли закричали - під'їжджає чудо-юдо про шести головах. Виїхав він на середину калинового мосту - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжився.
Каже чудо-юдо шестиголовое:
- Що ти, мій коню, спіткнувся? Чому ти чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес наїжачився? Або ви відчуваєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився, так на бій не згодився! Я його на одну руку посаджу, інший прихлопну!
Вийшов тут Іван - селянський син з-під моста і каже:
- Не хвалися, чудо-юдо погане! Не вполював ясного сокола - рано пір'я щипати! Не дізнався доброго молодця - нічого срамить його! Давай-но краще пробувати сили: хто здолає, той і похвалитись.
Ось зійшлися вони порівнялися, та так вдарилися, що кругом земля загула.
Чудом-юдом не пощастило: Іван - селянський син з одного помаху збив йому три голови.
- Стій, Іван - селянський син! - кричить чудо-юдо. - Дай мені перепочити!
- Що за відпочинок! У тебе, диво-юдо, три голови, а у мене одна. От як буде в тебе одна голова, тоді й відпочивати будемо.
Знову вони зійшлися, знову вдарилися. Іван - селянський син відрубав чуду-юду і останні три голови. Після того розсік тулуб на дрібні частини і повкидав у річку Смородину, а шість голів під калиновий міст склав. Сам в хатинку повернувся і спати ліг.
Вранці приходить старший брат. Питає його Іван:
- Ну що, не бачив чи що?
- Ні, братці, повз мене і муха не пролітала!
Іван йому ні словечка на це не сказав. На другу ніч відправився в дозор середній брат. Походив він, походив, подивився по сторонах і заспокоївся. Забрався в кущі і заснув.
Іван і на нього не сподівався. Як пішло час за північ, він негайно дорогу зібрався, взяв свій гострий меч і пішов до річці Смородині. Сховався під калиновий міст і став чатувати.
Раптом на річці води схвилювалися, на дубах орли розкричалися - під'їжджає чудо-юдо девятиголовое. Тільки на калиновий міст в'їхав - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжився... Чудо-юдо коня батогом по боках, ворона - по пір'ю, пса - по вухах!
- Що ти, мій коню, спіткнувся? Чого ти, чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес, наїжачився? Чи відчуваєте ви, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився, так на бій не придався: я його одним пальцем вб'ю!
Вискочив Іван - селянський син з-під калинового мосту:
- Постривай, чудо-юдо, не хвалися, перш за справу займися! Ще подивимося, чия візьме!
Як махнув Іван своїм булатным мечем раздругой, так і зніс у чуда-юда шість голів. А чудо-юдо вдарив - по коліна Івана в сиру землю увігнав. Іван - селянський син захопив жменю піску і кинув своєму ворогові прямо у глазищи. Поки чудо-юдо глазищи протирав та прочищав, Іван зрубав йому і інші голови. Потім розсік тулуб на дрібні частини, повкидав у річку Смородину, а дев'ять голів під калиновий міст склав. Сам в хатинку повернувся. Ліг і заснув, ніби нічого не сталося.
Вранці приходить середній брат.
- Ну що, - питає Іван, - не бачив ти за ніч чого?
- Ні, біля мене жодна муха не пролітала, жоден комар не пищав.
- Ну, коли так, ходімо зі мною, браття дорогі, я вам і комара та муху покажу.
Привів Іван братів під калиновий міст, показав їм диво-юдовы голови.
- Ось, - каже, - які тут ночами мухи та комарі літають. А вам, братці, не воювати, а вдома на печі лежати!
Застыдились брати.
- Сон, - кажуть, - повалив...
На третю ніч зібрався йти в дозор сам Іван.
- Я, - каже, - на страшний бій іду! А ви, братці, всю ніч не спите, прислухайтеся: як почуєте мій посвист - випустіть мого коня і самі до мене на допомогу поспішайте.
Прийшов Іван - мужичий син до річці Смородині, стоїть під калиновим мостом, чекає. Тільки пішло час за північ, сира земля завагалася, води в річці схвилювалися, буйні вітри завили, на дубах орли закричали. Виїжджає чудо-юдо двенадцатиголовое. Всі дванадцять голів свистять, всі дванадцять вогнем-полум'ям дихають. Кінь у чуда-юда про дванадцяти сніжних крилах, шерсть у коня мідна, хвіст і грива залізні. Тільки в'їхав чудо-юдо на калиновий міст - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, чорний пес позаду наїжився. Чудо-юдо коня батогом по боках, ворона - по пір'ю, пса - по вухах!
- Що ти, мій коню, спіткнувся? Чому, чорний ворон, стрепенувся? Чому, чорний пес, наїжачився? Чи чуєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився, так на бій не придався: тільки дуну - і праху його не залишиться!
Вийшов тут з-під калинового мосту Іван - мужичий син:
- Постривай, чудо-юдо, хвалитися, як би тобі не осоромитися!
- А, так це ти, Іван - селянський син? Навіщо прийшов сюди?
- На тебе, вража сила, подивитися, твоїй хоробрості випробувати!
- Куди тобі мою хоробрість пробувати! Ти муха переді мною!
Відповідає Іван - селянський син чудом-юдом:
- Прийшов я не тобі розповідати казки і не твої слухати. Прийшов я на смерть битися, від тебе, проклятого, добрих людей позбавити!
Розмахнувся тут Іван своїм гострим мечем і зрубав чудом-юдом три голови.
Чудо-юдо підхопив ці голови, чиркнув по них своїм вогненним пальцем, до ший доклав, і зараз всі голови приросли, ніби з плечей не падали.
Погано довелося Івану: чудо-юдо свистом його приголомшує, вогнем його палить-не палить, іскрами його обсипає, по коліна в сиру землю його вганяє... А сам сміється:
- Хіба ти Не хочеш відпочити, Іван - селянський син?
- Що за відпочинок? По-нашому - бий, рубай, себе не бережи! - каже Іван.
Свиснув він, кинув свою праву рукавицю в хатинку, де брати його чекали. Рукавиця всі повибивала шибки у вікнах, а брати сплять, нічого не чують.
Зібрався Іван з силами, розмахнувся ще раз, сильніше колишнього, і зрубав чудом-юдом шість голів. Чудо-юдо підхопив свої голови, чиркнув вогненним пальцем, до ший доклав - і знову всі голови на місцях. Кинувся він тут на Івана, забив його по пояс у сиру землю.
Бачить Іван - справа погано. Зняв ліву рукавицю, запустив в хатинку. Рукавиця пробила дах, а братися всі сплять, нічого не чують.
В третій раз розмахнувся Іван - селянський син, зрубав чудом-юдом дев'ять голів. Чудо-юдо підхопив їх, чиркнув вогненним пальцем, до ший доклав - голови знову приросли. Кинувся він тут на Івана і увігнав його в сиру землю по самі плечі... Іван Зняв свою шапку й кинув у хатинку. Від того удару хатинка захиталася, трохи по колодах не розкотилася. Тут тільки брати прокинулись, чують Іванов кінь голосно ірже та з ланцюгів рветься. Кинулися вони на стайню, спустили коня, а слідом за ним і самі побігли.
Іванов кінь прискакав, став бити чудо-юдо копитами. Засвистів чудо-юдо, зашипів, почав коня іскрами обсипати.
А Іван - мужичий син тим часом виліз із землі, зміг і відсік чудом-юдом вогненний палець. Після того давай рубати йому голови. Збив всі до єдиної! Тулуб на дрібні частини розсік і повкидав у річку Смородину.
Вдаються тут брати.
- Ех, ви! - каже Іван. - Через сонливості вашої я мало не поплатився головою!
Привели його брати до хатинки, вмили, нагодували, напоїли і спати поклали.
Поутру рано Іван встав, почав одягатися-взуватися.
- Куди це ти в таку рань піднявся? - кажуть брати. - Відпочив би після такого побоїща!
- Ні, - відповідає Іван, - не до відпочинку мені: піду до річці Смородині свій пояс1 шукати - кинув там.
- Охота тобі! - кажуть брати. - Заїдемо у місто - новий купиш.
- Ні, мені потрібен мій!
Пішов Іван до річці Смородині, та не кушак став шукати, а перейшов на той берег через калиновий міст і непомітно прокрався до диво-юдовым кам'яних палат. Підійшов до відчиненого віконця і став слухати - не замишляють тут ще чого?
Дивиться - сидять в палатах три диво-юдовых дружини, та мати, стара змеіха. Сидять вони змовляються. Перша каже:
- Помщуся я Івана - селянського сина за мого чоловіка! Забіжу вперед, коли він з братами додому повертатися буде, напущу спеки, а сама обернуся колодязем. Захочуть вони води випити - і з першого ж ковтка мертвими зваляться!
- Це ти добре придумав! - каже стара змеіха.
Друга каже:
- А я забіжу вперед і обернуся яблунею. Захочуть вони по яблучку з'їсти - тут їх і розірве на дрібні шматочки!
- І ти добре придумала! - каже стара змеіха.
- А я, - каже третій, - напущу на них сон та дрімоту, а сама забіжу вперед і обернуся м'яким килимом з шовковими подушками. Захочуть брати полежати-відпочити - тут-то їх і спалить вогнем!
- І ти добре придумала! - мовила змеіха. - Ну, а якщо ви їх не сгубите, я сама обернуся величезною свинею, наздожену їх і всіх трьох проковтну!
Підслухав Іван - селянський син ці речі і повернувся до братів.
- Ну що, ти знайшов свій пояс? - питають брати.
- Знайшов.
- І варто було на це тратити!
- Треба, братці!
Після того зібралися брати і поїхали додому. Їдуть вони степами, їдуть луками. А день такий жаркий, такий спекотний. Пити хочеться - терпіння немає! Дивляться брати - стоїть криниця, а в криниці срібний кухлик плаває.
Кажуть вони Івану:
- Давай, братику, зупинимося, холодної водиці поп'ємо і коней напоїмо!
- Невідомо, яка в тому колодязі вода, - відповідає Іван. - Може, гнила та брудна.
Скочив він з коня і взявся мечем січ та рубати цей колодязь. Завив колодязь, заревів не своїм голосом. Тут спустився туман, спека спала - пити не хочеться.
- Ось бачите, братики, яка вода в криниці була, - каже Іван.
Поїхали вони далі. Довго чи коротко їхали - побачили яблуньку. Висять на ній яблука, великі та рум'яні.
Зіскочили брати з коней, хотіли було яблучка рвати. А Іван забіг вперед і давай яблуню мечем під самий корінь рубати. Завила яблуня, закричала...
- Бачите, братики, яка це яблуня? Несмачні на ній яблучка!
Сіли брати на коней і поїхали далі. Їхали вони, їхали, і сильно стомилися. Дивляться - розстелений на полі візерунчастий килим, м'який, а на ньому подушки пухові.
- Полежимо на цьому килимі, відпочинемо, подремлем годинку! - кажуть брати.
- Ні, братці, не м'яко буде на цьому килимі лежати! - відповідає Іван.
Розсердилися на нього брати:
- Що ти за укажчик нам: того не можна, іншого не можна!
Іван у відповідь ні словечка не сказав. Зняв він свій пояс, на килим кинув. Спалахнув пояс полум'ям і згорів.
- Ось з вами те ж було б! - каже Іван братам.
Підійшов він до килиму і давай мечем килим та подушки на дрібні лоскутья рубати. Порубав, розкидав в сторони і каже:
- Даремно ви, братці, бурчали на мене! Адже і колодязь, і яблуня, і килим - все це диво-юдовы дружини були. Хотіли вони нас погубити, та не вдалося їм це: самі все загинуло!
Поїхали брати далі.
Чи багато, чи мало проїхали - раптом небо потемніло, вітер завив, земля загула: біжить за ними величезна свиня. Роззявила пащу до вух - хоче Івана з братами проковтнути. Тут молодці, не будь погані, витягли зі своїх торбинок дорожніх по пуду солі і кинули свині в пащу.
Зраділа свиня - думала, що Івана - селянського сина з братами схопила. Зупинилася і стала жувати сіль. А як розпробувала - знову помчала навздогін.
Біжить, щетину підняла, зубищами клацає. От-от нажене...
Тут Іван наказав братам в різні боки скакати: один праворуч поскакав, інший - наліво, а сам Іван - вперед.
Підбігла свиня, зупинилася - не знає, кого перш наздоганяти.
Поки вона роздумувала та в різні сторони мордою вертіла, Іван підскочив до неї, підняв її з усього розмаху об землю вдарив. Розсипалася свиня прахом, а вітер той порох на всі боки розвіяв. З тих пір всі чуда-юда та змії в тому краю повивелісь - без страху люди стали жити.
А Іван - мужичий син з братами повернувся додому, до батька, до матері. І стали вони жити поживати, поле орати та сіяти пшеницю.
1 Пояс - пояс з широкого довгого шматка матерії.
