СІМ СИМЕОНОВ

Жив-був старий зі старою. Прийшла година: мужик помер. Залишилися у нього семеро синів-близнюків, що на прізвисько сім Симеонов. Ось вони ростуть та ростуть, всі один в одного і особою і статтю, і щоранку виходять орати землю всі семеро.

Сталося так, що тією стороною їхав цар: бачить з дороги, що далеко в поле орють землю як на панщині - так багато народу! - а він знає, що в тій стороні немає панської землі.

Ось цар посилає свого конюшого¹ дізнатися, що за люди такі орють, якого роду і звання, панські або царські, дворові які, або наймані?

Приходить до них конюший, запитує:

- Що ви за люди такі є, якого роду звання?

Відповідають йому:

- А ми такі люди, що мати народила нас сім Симеонов, а ми оремо землю батькову і дедину.

Вернувся конюший і розповів цареві все, як чув. Дивується цар.

- Такого дива не чував я! - говорить він і тут же посилає сказати семи Симеонам, що він чекає їх до себе в терем на послуги і посилки.

Зібралися всі семеро і приходять в царські палати, стають у ряд.

- Ну, - каже цар, - відповідайте: до якого майстерності хто здатний, яке ремесло знаєте?

Виходить старший.

- Я, - каже, - можу скувати залізний стовп сажнів² в двадцять заввишки.

- А я, - каже другий, - можу встановити його в землю.

- А я, - каже третій, - можу взлезть на нього і оглянути кругом далеко-далеко все, що по білому світу твориться.

- А я, - каже четвертий, - можу зрубати корабель, що ходить по морю, як по суху.

- А я, - каже п'ятий, - можу торгувати різними товарами по чужих землях.

- А я, - каже шостий, - можу з кораблем, людьми і товарами пірнути в море, плавати під водою і виринути де треба.

- А я - злодій, - каже сьомий, - можу добути, що приглядится іль полюбиться.

- Такого ремесла я не терплю у своєму царстві-державі, - відповів сердито цар останньому, сьомому Симеону, - і даю тобі три дні терміну вибиратися з моєї землі куди тобі любо; а всім іншим шістьом Симеонам наказую залишитися тут.

Зажурився сьомий Симеон: не знає, як йому бути і що робити.

А цареві була по серцю красуня-царівна, що живе за горами, за морями. От бояри, воєводи царські і згадали, що сьомий Симеон, мовляв, згодиться і, можливо, зуміє привезти дивну царівну, і стали вони просити царя залишити Симеона. Подумав цар і дозволив йому залишитися. От на другий день цар зібрав бояр своїх і воєводів і весь народ, наказує семи Симеонам показати своє вміння.

Старший Симеон, недовго зволікаючи, скував залізний стовп у двадцять сажнів заввишки. Цар наказує своїм людям уставити залізний стовп в землю, але як не бився народ, не міг його встановити. Тоді цар наказав другого Симеону встановити залізний стовп в землю. Симеон другий, недовго думаючи, підняв і упер стовп в землю.

Потім Симеон третій виліз на цей стовп, сів на маківку і став дивитися кругом далеко, як і що діється по белу світла; і бачить сині моря, на них, як плями, майорять кораблі, бачить села, міста, народу темряву, але не примічає тієї чудної царівни, що полюбилася цареві. І став пущі дивитися в усі види і раптом запримітив: біля вікна в далекому теремі сидить красуня царівна, рум'яна, белолица і тонкокожа: видно, як мізки переливаються по кісточках.

- Бачиш? - кричить йому цар.

- Бачу.

- Злазь ж скоріше вниз і діставай царівну, як там знаєш, щоб була мені у що б не стало!

Зібралися всі семеро Симеонов, зрубали корабель, навантажили його всяким товаром, і всі разом попливли морем діставати царівну з-за сизими горами, за синіми морями.

Їдуть, їдуть між небом і землею, пристають до невідомого острову біля пристані.

А Симеон меншою взяв з собою в дорогу сибірського кота вченого, що може по ланцюгу ходити, речі подавати, різні німецьки штучки викидати.

І вийшов меншою Симеон з своїм котом з сибірським, йде по острову, а братів просить не сходити на землю, поки він сам не прийде назад.

Йде по острову, приходить в місто і на площі перед царевниным теремом бавиться з котом ученим і сибірським: наказує йому речі подавати, через батіг скакати, німецькі штуки викидати. На ту пору царівна сиділа біля вікна і завидела невідомого звіра, якого в них нема і зроду не водилося. Негайно ж посилає прислужницю свою дізнатися, що за звір такий і продажний алі немає. Слухає Симеон червону молодку, царевнину прислужницю, і каже:

- Звір мій - сибірський кіт, а продавати - не продам ні за які гроші, а коли міцно кому він полюбиться, тому подарувати - подарую.

Так і розповіла прислужниця свою царівну, а царівна знову підсилає свою молодку до Симеона-вору.

- Міцно, мовляв, звір твій полюбився?

Пішов Симеон у терем царевнин і приніс їй в дар кота свого сибірського; просить тільки за це пожити в її теремі три дні і покуштувати царського хліба-солі, та ще додав:

- Навчити тебе, прекрасна царівна, як гратися і забавлятися з невідомим звіром, з сибірським котом?

Царівна дозволила, і Симеон залишився ночувати в царському теремі.

Пішла вістка по палатам, що у царівни завівся чудовий невідомий звір; збиралися всі: і цар, і цариця, і царевичі, і царівни, і бояри, й воєводи, - всі дивляться, милуються не намилуються на веселого звіра, вченого кота. Всі бажають дістати і собі такого і просять царівну; але царівна не слухає нікого, нікому не дарує свого сибірського кота, гладить його по шерсті, шовку, бавиться з ним день і ніч, а Симеона наказує поїти і пригощати досхочу, щоб йому було добре.

Дякує Симеон за хліб-сіль, за гостину і за ласки і на третій день просить царівну просимо до нього на корабель, подивитися на пристрій його і на різних звірів, що він привіз з собою.

Царівна спросилась у батюшки-царя і ввечері з прислужницями і няньками пішла дивитися корабель Симеона і звірів його, бачених і небачених, відомих і невідомих.

Приходить, біля берега чекає її Симеон меншою і просить царівну не розгнівався і залишити на землі няньок і прислужників, а саме просимо на корабель:

- Там багато звірів різних і гарних; який тобі сподобається, той і твій! А всіх обдарувати, кому що сподобається, - і няньок, і служниць - не можемо.

Царівна згодна і наказує нянькам та прислужницам почекати її на березі, а сама йде за Симеоном на корабель дивитися дива, дивовижних звірів.

Як зійшла - корабель і відплив, і пішов гуляти по синьому морю.

Цар чекає не дочекається царівни. Приходять няньки і служниці, плачуться, розповідаючи своє горе. І розпалився гнівом цар наказує зараз же влаштувати погоню.

Спорядили корабель, і погнався царський корабель за царівною. Трохи мреет далеко - пливе корабель Симеонов і не відає, що за ним царська гонитва летить, не пливе! Ось вже близько!

Як побачили сім Симеонов, що погоня вже близько, ось-ось наздожене! - пірнули і з царівною і з кораблем. Довго пливли під водою і піднялися наверх тоді, як стало близько до рідної землі. А царська гонитва плавала три дні, три ночі; нічого не знайшла, з тим і повернулася.

Приїжджають сім Симеонов з прекрасною царівною додому, глядь - на березі висипало народу, що гороху, премногое безліч! Сам цар чекає біля пристані і зустрічає гостей заморських, сімох Симеонов з прекрасною царівною, з великою радістю. Як вони зійшли на берег, народ став кричати й галасувати, а цар поцілував царівну під цукрові вуста, повів у палати білокам'яні, посадив за столи дубові, скатертини браные, пригостив всякими медовими напоями і наедками цукровими і незабаром відсвяткував весілля з душею-царівною - і було веселощі і великий бенкет, що на весь хрещений світ! А семи Симеонам дав волю по всьому царству-державі жити та поживати привільно, торгувати безмитно, володіти землею жалуваної необразливо; усякими ласками обласкав і додому відпустив з казною на разживу.

Була і в мене клячонка - воскові плечонки, плеточка горохова. Бачу: горить у мужика стодолу³; клячонку я поставив, пішов стодолу заливати. Доки стодолу заливав, клячонка розтанула, плеточку ворони розклювали. Торгував цеглою, залишився ні при чому; був у мене шлик, під воротню шмиг, так колешко збив, і тепер боляче. Тим і казці кінець!