СКАРБ

В деякому царстві жив-був старий зі старухою у великій бідності. Ні багато, ні мало пройшло часу - померла стара. На дворі зима стояла люта, морозна.

Пішов старий сусідам та знайомим, просить, щоб пособили йому вирити для старої могилу: тільки й сусіди та знайомі, знаючи його велику бідність, все начисто відмовили. Пішов старий до попа, а у них на селі був піп куди жадібний, несовестливый.

- Поясни, - каже, - панотче, стару поховати.

- А чи є в тебе гроші, ніж за похорон заплатити? Давай, світло, вперед!

- Перед тобою нічого гріха таїти: немає у мене в хаті ні єдиної копійки! Чекай маленько, зароблю - з лишком заплачу, право слово - заплачу!

Піп не схотів і промов стариковых слухати:

- Коли немає грошей, не смій і ходити сюди!

"Що робити, - думає старий, - піду на цвинтар, вырою абияк могилу і поховаю сам бабу".

Ось він захопив сокиру та лопату і пішов на кладовище; прийшов і зачав могилу готувати: зрубав зверху мерзлу землю сокирою, а там і за лопату взявся, копав-копав і викопав казанок, глянув - а він полнехонько червінцями насипано, як жар блищать! Міцно старий зрадів: "Слава тобі Господи! Буде на що і поховати і пом'янути бабу".

Не став більше могилу рити, взяв казанок із золотом і поніс додому.

Ну, з грошима знамое справа - все пішло як по маслу! Негайно знайшлися добрі люди: і вирили могилу й труну змайстрували; старий послав невістку купити вина і кушаньев і закусок різних - все, як має бути на поминках, а сам узяв червонець в руку і знову почвалав до попа. Тільки в двері, а піп на нього:

- Сказано тобі, старий, щоб без грошей не приходив, а ти знову лізеш!

- Не ображайся, батюшка! - просить його старий. - Ось тобі золотий - поховай мою стару, повік не забуду твоєї милості!

Піп узяв гроші і не знає, як старого принятьто, де посадити, якими промовами розчулити:

- Ну, старенький, будь в надійний, все буде зроблено. Старий вклонився і пішов додому, а піп з попадьею став про нього розмовляти:

- Бач, старий чорт! Кажуть: бідний, бідний! А він золотий відвалив. Багато на своєму віку схоронив я іменитих небіжчиків, а стільки ні від кого не отримував...

Зібрався поп зі всім причетом¹ і поховав стару як слід.

Після похорону просить його старий до себе пом'янути покійницю. Ось прийшли до хати, сіли за стіл, і звідки що стало - і вино, і страви, і різні закуски, всього вдосталь! Гість сидить, за трьох обжирається, на чуже добро зазирается.

Пообідали гості стали розходитися по своїх домівках, ось і поп піднявся. Пішов старий його проводжати, і тільки вийшли на двір - поп бачить, що з боку нікого більше немає, і почав старого допитувати:

- Послухай, світло! Покайся мене, не залишай на душі жодного гріха - все одно як перед Богом, так і переді мною: чому так скоро зумів ти поправитися? Був ти убогий мужик, а тепер піди, звідки що взялося! Покайся-ка, світло! Чию занапастив ти душу, кого обібрав?

- Що ти, батечку! Ходячи правдою признаюся тобі: я не крав, не грабував, не вбивав нікого; скарб сам у руки дався!

І розповів, як все діло було. Як почув ці слова поп, аж затрясся від жадібності; вернувся додому, нічого не робить - і день і ніч думає: "Такий ледащий мужичишка, і отримав таку силу грошей. Як би тепер примудритися так отжилить у нього казанок із золотом?" Сказав про те попадье; стали вдвох рада тримати і присоветовали.

- Слухай, матка! Адже у нас козел є?

- Є.

- Ну, гаразд! Дочекаємося ночі і опрацюємо справа, як треба.

Пізно ввечері притягнув поп в хату козла, зарізав і здер з нього шкуру - з усім, і з рогами і з бородою; негайно натягнув козлячу шкуру на себе і каже попадье:

- Бери, матка, голку з ниткою; закріпи колом шкуру, щоб не звалилася.

Попадя взяла товсту голку та сувору нитку і обшила його козлиною шкурою.

От у саму глуху північ пішов поп прямо до старикової хаті, підійшов під вікно і ну стукати так дряпатися. Старий почув шум, схопився й питає:

- Хто там?

- Чорт!..

- Наше святе місце! - гукнув мужик і почав хрест творити так молитви читати.

- Слухай, старий! - каже піп. - Від мене хоч молися, хоч прийми хрещення, не позбудешся; віддай-но краще мій казанок з грошима; не то я з тобою разделаюсь! Бач, я над твоїм горем зглянувся, скарб тобі показав - думав: трохи візьмеш на похорон, а ти все цілком і заграбил!

Глянув старий у вікно - козлячі роги стирчать з бородою: як є нечистий! "Ну його зовсім і з грошима! - думає старий. - Наперед того без грошей жив, і після без них проживу!" Дістав казанок із золотом, виніс на вулицю, кинув додолу, а сам у хату скоріше. Поп підхопив котел з грошима і поплив додому. Вернувся.

- Ну, - каже, - гроші в наших руках! На, матка, заховай подалі та бери гострий ніж, ріж нитки та знімай з мене козлячу шкуру, поки ніхто не бачив.

Попадя взяла ніж, стала було по шву нитки різати - як поллється кров, як закричить:

- Матка! Боляче, не ріж! Матка! Боляче, не ріж!

Почне вона пороти в іншому місці - те ж саме!

Кругом приросла до тіла цапина шкіра. Вже чого вони не робили, чого не пробували, і гроші старому тому віднесли - ні, нічого не допомогло; так і залишилася на попі цапина шкіра. Звісно, Господь скарав за велику жадібність!