Жили собі дід та баба, був у них син. Старий був бідний; хотілося йому віддати сина в науку, щоб замолоду був своїм батькам на втіху, під старість на зміну, та що будеш робити, коли достатку немає! Водив він його, водив по містах - авось хто візьме у науку; ні, ніхто не взявся вчити без грошей.
Вернувся старий додому, поплакав-поплакав з бабою, потужил-погоревал про свою бідність і знову повів сина в місто. Тільки прийшли вони в місто, попадається їм назустріч чоловік і питає діда:
- Що, дідок, зажурився?
- Як мені не пригорюниться! - сказав дід. - Ось водив, водив сина, ніхто не бере без грошей в науку, а грошей нетути!
- Ну так дай мені, - каже зустрічний, - я його в три роки вивчу всім хитрощів. А через три роки, в цей самий день, в цей самий час, приходь за сином; так дивись: коли не просрочишь, прийдеш вчасно та пізнаєш свого сина - візьмеш його назад, а коли немає, так йому залишатися у мене.
Дід так зрадів і не запитав: хто такий зустрічний, де живе і чому вчити стане малого? Віддав йому сина і пішов додому. Прийшов додому в радості; розповів про все баби; а зустрічний-то був чаклун. Ось минуло три роки, а старий зовсім забув, в який день віддав сина в науку, і не знає, як йому бути. А син за день до терміну прилетів до нього малою птахом, брязнув про призьбу і увійшов у хату добрим молодцем, вклонився батькові і каже: завтра-де сровняется як раз три роки, треба за ним приходити; і розповів, куди за ним приходити і як його впізнавати.
- У господаря мого не я один в науці. Є, - каже, - ще одинадцять працівників, назавжди при ньому залишилися - тому, що батьки не змогли визнати їх; і тільки ти мене не визнаєш, так і я залишуся при ньому дванадцятим. Завтра, як прийдеш ти за мною, господар всіх нас дванадцять випустить білими голубами - пір'я до пір'я, хвіст у хвіст і голова в голову рівні. Ось ти і дивись: всі стануть високо літати, а я ні-ні та й візьму вище всіх. Господар запитає: чи впізнав свого сина? Ти і покажи на того голуба, що вище всіх.
Після виведе він тобі дванадцять жеребців - всі однієї масті, гриви на одну сторону, і собою рівні; як будеш проходити повз тих жеребців, гарненько примічай: я ні-ні та правою ногою топну. Господар знову запитає: впізнав свого сина? Ти сміливо показуй на мене.
Після того виведе на тобі дванадцять добрих молодців - зростання на зріст, волос у волос, голос у голос, всі на одне обличчя і одежей рівні. Як будеш проходити повз тих молодців, примічай-ка: на праву щоку до мене ні-ні та й сяде мала мушка. Господар знову-таки запитає: чи впізнав свого сина? Ти і покажи на мене.
Розповів все це, розпрощався з батьком і пішов з дому, брязнув про призьбу, став птахом і полетів до господаря.
Вранці дід встав, зібрався і пішов за сином. Приходить він до чаклуна.
- Ну, старий, - каже чаклун, - вивчив твого сина всім хитрощів. Тільки якщо не визнаєш його, залишатися йому при мені на віки вічні.
Після того випустив він дванадцять білих голубів - пір'я до пір'я, хвіст у хвіст, голова в голову рівні - і каже:
- Пізнавай, старий, свого сина!
- Як дізнаватися-то, бач, всі рівні!
Дивився, дивився, так як піднявся один голуб вище всіх, вказав на того голуба:
- Здається, це мій!
- Дізнався, дізнався, дідусь! - розповідає чаклун. Іншого разу він випустив дванадцять жеребців - всі як один, та гриви на одну сторону.
Став дід ходити навколо жеребців та придивлятися, а господар запитує:
- Ну що, дідусю! Впізнав свого сина?
- Ще ні, зачекай трошки.
Та як побачив, що один жеребець тупнув правою ногою, зараз показав на нього:
- Здається, це мій!
- Дізнався, дізнався, дідусь!
В третій раз вийшли дванадцять добрих молодців - зростання на зріст, волос у волос, голос у голос, всі на одне обличчя, немов одна мати родила.
Дід раз пройшов повз молодців - нічого не запримітив, інший пройшов - тож нічого, а як проходив а третій раз - побачив у одного молодця на правій щоці муху і каже:
- Здається, це мій!
- Дізнався, дізнався, дідусь!
Ось, робити нічого, віддав чаклун старому сина, і пішли вони собі додому.
Йшли, йшли і бачать: їде по дорозі якийсь пан.
- Батюшка, - каже син, - я зараз стану собачкою. Пан стане купувати мене, а ти мене-то продай, а нашийника не продавай; то я до тебе назад не ворочусь!
Сказав так та й у ту ж хвилину вдарився об землю і повернувся собачкою.
Пан побачив, що старий веде собачку, почав її торгувати: не так йому собачка здалася, як нашийник хороший.
Пан дає за неї сто рублів, а дід просить триста; торгувалися, торгувалися, і купив пан собачку за двісті рублів.
Тільки став було дід знімати нашийник, - куди! - пан і чути про те не хоче, впирається.
- Я нашийника не продавав, - каже дід, - я продав одну собачку.
А барин:
- Ні, брешеш! Хто купив собачку, той купив і нашийник.
Дід подумав-подумав (адже й справді без нашийника не можна купити собаку!) і віддав її з нашийником. Пан взяв і посадив собачку до себе, а дід
забрав гроші й пішов додому.
Ось пан собі їде та їде, раптом, звідки ні візьмися, біжить назустріч заєць.
"Що, - думає пан, - алі випустити собачку за зайцем та подивитися її прудкості?"
Лише випустив, дивиться: заєць біжить в один бік, собака в іншу - і втекла в ліс. Чекав, чекав її барин, не дочекався і поїхав ні при чому.
А собачка обернулась добрим молодцем. Дід іде дорогою, що йде широчезною, і думає: як додому очі-показати, як старій сказати, куди сина подів! А син вже нагнав його.
- Ех, панотче! - каже. - Навіщо з нашийником продавав? Ну, не зустрів ми зайця, я б не відвертав, так би й пропав ні за що!
Повернулися вони додому і живуть собі помаленьку. Чи багато, чи мало пройшло часу, в одну неділю каже батькові син:
- Батюшка, я обернуся птахом, понеси мене на базар і продай; тільки клітини не продавай, не то додому не ворочусь!
Вдарився об землю, зробився птахом; старий посадив її в клітку і поніс продавати.
Обступили старого люди, навперебій почали торгувати пташку: так вона всім здалася!
Прийшов і чаклун, негайно визнав діда і здогадався, що у нього за птах у клітці сидить. Той дає дорого, інший дає дорого, а він дорожче всіх; продав йому старий пташку, а клітини не віддає; чаклун туди-сюди, бився з ним, бився, нічого не бере!
Взяв одну пташку, загорнув у хустку і поніс додому!
- Ну, доню, - каже будинку, - я купив нашого шельмеца!
- Де ж він?
Чаклун розгорнув хустку, а пташки давно немає: полетіла, сердешна!
Настав знову недільний день. Каже батькові син:
- Батюшка! Я обернуся нині конем; дивися ж, кінь продавай, а вуздечки не могли продавати; не то додому не ворочусь.
Брязнув об сиру землю і став конем; повів її дід на базар продавати.
Обступили старого торгові люди, всі баришники: той дає дорого, інший дає дорого, а чаклун дорожче всіх.
Дід продав йому сина, а вуздечки не віддає.
- Та як же я поведу кінь-то? - запитує чаклун. - Дай хоч до двору довести, а там, мабуть, бери свою узду: мені вона не в користь!
Тут все баришники на діда накинулися: так-де не водиться! Продав коня - продав і узду. Що з ними поробиш? Дід віддав вуздечку.
Чаклун привів коня на свій двір, поставив у стайню, міцно прив'язав до кільця і високо притягнув йому голову: кінь стоїть на задніх ногах, передні до землі не хапають.
- Ну, доню, - каже знову чаклун, - ось коли купив так курив нашого шельмеца!
- Де ж він?
- На стайні стоїть.
Донька побігла дивитися; шкода їй стало добра молодця, захотіла подлинней відпустити привід, стала розплутувати та розв'язувати, а кінь тим часом вирвався і пішов версти відраховувати.
Кинулася дочка до батька.
- Батюшка, - каже, - прости! Кінь утік!
Чаклун брязнув об сиру землю, став сірим вовком і пустився в погоню: ось близько, от нажене... Кінь прибіг до річки, вдарився об землю, повернувся йоржем - і шубовсть у воду, а вовк за ним щукою... Йорж біг, біг водою, добрався до плотам, де червоні дівиці білизна миють, перекинулась золотим кільцем і підкотився купецької дочки під ноги. Купецька дочка підхопила колечко і сховала. А чаклун зробився раніше людиною.
- Віддай, - пристає до неї, - моє золоте кільце.
- Бери! - каже дівчина і кинула перстень на землю. Як ударилась вона в ту ж хвилину розсипалося дрібними зернами. Чаклун обернувся півнем і кинувся клювати; поки клював, одне зерно обернулося яструбом, і погано довелося півню: задер його яструб. Тим казці кінець, а мені-меду корець.
