Жили в одному селі старий та стара, бідні-пребедные, і був у них син Іванко. З малих років любив він на сопілці грати. І так-то він добре грав, що всі слухали - не могли наслухатися. Заграє Іванушка сумну пісню - все пригорюнятся, у всіх сльози котяться. Заграє плясовую - всі йдуть в танок, утриматися не може.
Підріс Іванко і каже батькові та матері:
- Піду я, батюшка та матушка, працівники найматися. Скільки зароблю - все вам принесу.
Попрощався і пішов. Прийшов в одну село - ніхто не наймає. В іншу пішов - і там працівники не потрібні. Пішов Іван далі. Йшов-йшов і прийшов в далеке село. Ходить від хати до хати, питається:
- Не потрібен кому працівник?
Вийшов з однієї хати мужик і каже:
- Не наймешься ти овець пасти?
- Наймусь, справа не хитра!
- Не хитре воно, це так. Тільки у мене така умова: якщо добре пасти будеш - подвійне платню заплачу. А якщо хоч одну вівцю з мого стада втратиш - нічого не отримаєш, прожену тебе без грошей!
- Авось не втрачу! - відповідає Іван.
- То-то, дивись!
Вони умовилися, і став Іванко стадо пасти. Вранці трохи світло піде з двора, а повертається, коли сонце сяде.
Як іде він з пасовища, господар з господинею вже біля воріт стоять, овець вважають: - Одна, дві, три... десять... двадцять... сорок... п'ятдесят... Всі вівці цілі!
Так і місяць пройшов, і другий, і третій. Скоро треба з пастухом розраховуватися, платню йому платити.
"Що це? - думає господар. - Як це пастух всіх овець зберігає? У минулі роки завжди вівці пропадали: то вовк задере, то самі куди забредуть, загубляться... це Неспроста. Треба подивитися, що пастух на пасовище робить".
Під ранок, коли ще всі спали, взяв господар овечий кожух, выворотил його шерстю назовні, натягнув на себе і пробрався в хлів. Став серед овець на карачки. Варто чекає, коли пастух пожене стадо на пасовисько.
Як сонечко зійшло, Іванушка піднявся і погнав овець. Замекали вівці і побігли. А господареві хоч і важко, тільки не відстає - біжить разом з вівцями, покрикує:
- Бя-бя-бя! Бя-бя-бя!
А сам думає: "Тепер-то я все дізнаюся, выведаю!"
Думав він, що Іванушка його не помітить. А Іванко був пильним, відразу його побачив, тільки виду не подав, жене овець, а сам ні-ні та стегнет їх батогом. Та все мітить прямо господаря по спині! Пригнав овець на узлісся, сів під кусток і став окраєць жувати.
Ходять вівці по галявині, щипають травичку. А Іванушка за ними поглядає. Як побачить, що якась вівця хоче в ліс забігти, зараз заграє на сопілці. Всі вівці до нього біжать. А господар все рачки ходить, головою в землю втикається, ніби травичку щипає.
Втомився, втомився, - а здатися соромно: розповість пастух сусідам - сорому не оберешся!
Як наїлися вівці, Іванко і каже їм:
- Ну, ви ситі, задоволені ви, тепер вже й потанцювати можна!
Та й заграв на сопілці плясовую. Почали вівці скакати так танцювати, копитцями постукувати! І господар туди ж: хоч і не ситий і не задоволений, а вискочив з середини стада і давай танцювати навприсядки. Танцює, танцює, ногами різні штуки виробляє, утриматися не може!
Іванко все швидше та швидше грає. А за ним і вівці і господар швидше танцюють. Уморился господар. Піт з нього градом так і котиться. Червоний весь, волосся розтріпалося... Не витримав, закричав:
- О, батрак, перестань ти грати!.. Сили моєї немає!
А Іванко ніби не чує - грає та грає! Зупинився він нарешті і каже:
- Ой, господар! Чи це ти?
- Я...
- Та як же ти сюди потрапив?
- Та так, ненароком забрів...
- А кожух навіщо надів?
- Так холодно з ранку здалося...
А сам за кущі, та й був такий. Приплентався додому і каже дружині:
- Ну, дружина, треба нам скоріше батрака випровадити подобру-здорові, треба віддати йому платню...
- Що так? Нікому не віддавали, а йому раптом віддамо...
- Не можна не віддати. Він так нас осрамит, що і людям не зможемо здатися.
І розповів їй, як пастух змусив його танцювати, ледь до смерті не заморив.
Вислухала господиня й каже:
- Справжній ти дурень! Треба ж було тобі танцювати! Мене-то він не змусить! Як прийде, звелю йому грати. Подивишся, що буде.
Став господар просити дружину:
- Коли ти таку справу затіяла, посади мене в скриню та прив'яжи на горищі за поперечину, щоб мені разом з тобою не заплясать... Буде з мене! Наплясался я вранці, ледве живий ходжу.
Господиня так і зробила. Посадила чоловіка у великий скриню і прив'язала на горищі за поперечину. А сама чекає не дочекається, коли повернеться батрак з поля. Увечері, тільки Іванко пригнав стадо, господиня і каже йому:
- Чи Правда, що у тебе така дудка є, під яку всі танцюють?
- Правда.
- Ну-ка пограй! Якщо і я запляшу - віддамо тобі платню, а не запляшу - так проженемо.
- Добре, - каже Іванко, - будь по-твоєму.
Вийняв він дудочку і став плясовую награвати. А господиня в цей час тісто місила. Не втрималася вона і пішла танцювати. Танцює, а сама перевалює тісто з руки на руку.
А Іванко все швидше та швидше, все голосніше та голосніше грає.
І господиня все швидше та швидше танцює. Почув дудочку і господар на горищі. У своєму скрині руками та ногами ворушити, поплясывать. Та тільки йому там тісно, - все головою об кришку стукается. Борсався, борсався та зірвався з поперечини разом із скринею. Прошибив головою кришку, вискочив із скрині і давай по горищу навприсядки танцювати! З горища скотився, в хату ввалився. Став там разом з дружиною танцювати, руками та ногами розмахувати!
А Іванко вийшов на ґанок, сів на сходинку, все грає, не замовкає.
Господар з господинею за ним у двір вискочили й ну танцювати так скакати перед ганком.
Втомилися обидва, ледве дихають, а зупинитися не можуть. А дивлячись на них, і кури затанцювали, і вівці, і корови, і собака у будки.
Тут Іванко встав з ганку так, граючись, пішов до воріт. А за ним і всі потягнулися. Бачить господиня - справа погано. Стала просити Іванушку:
- Ой, батрак, перестань, не грай більше! Не виходь з двору! Не ганьби перед людьми! По-чесному розрахуємося з тобою! По домовленості платню віддамо!
- Ну ні! - каже Іванко. - Нехай на вас добрі люди подивляться, нехай посміються!
Вийшов він за ворота - ще голосніше заграв. А господар з господинею з усіма коровами, вівцями та курми ще швидше затанцювали. І крутяться, крутяться, і присідають, і підстрибують!
Збіглася тут все село - і старі і малі, сміються, пальцями показують...
До самого вечора грав Іванко. Вранці отримав платню і пішов до батька, до матері. А господар з господинею в хату сховалися. Сидять і показатися людям на очі не сміють.
