Жили собі дід та баба. Дід каже бабі:
- Ти, баба, печи пироги, а я запряжу сани та й поїду за рибою.
Наловив риби і везе додому цілий віз. Ось їде він і бачить: лисичка згорнулася калачиком і лежить на дорозі. Дід зліз із воза, підійшов до лисичці, а вона не ворохнется, лежить собі як мертва.
- Ось буде подарунок дружині! - сказав дід, узяв лисичку і поклав на віз, а сам пішов попереду.
А лисичка улучила час і стала викидати легенько з воза все по рибці та по рибці, все по рибці та по рибці. Повыбросила всю рибу і сама пішла.
- Ну, стара, - каже дід, - який комір привіз я тобі шубу!
- Де?
- Там на возі - і риба, і комір.
Підійшла баба до воза: ні комірця, ні риби - і почала лаяти чоловіка:
- Ах ти, такий-сякий! Ти ще надумав обманювати!
Тут дід зміркував, що лисичка-то була не мертва. Погоревал, погоревал, та робити нічого.
А лисичка зібрала всю розкидану рибу в купку, всілася на дорогу і їсть собі. Приходить до неї сірий вовк:
- Здрастуй, сестрице!
- Здрастуй, братику!
- Дай мені рибки!
- Налови сам так і їж.
- Я не вмію.
- Ека, адже я ж наловила! Ти, брате, піди на річку, опустив хвіст у ополонку, сиди та примовляй: "Ловись, рибка, мала й велика! Ловися, рибка, мала й велика!" Рибка до тебе сама на хвіст нацепится. Так смот-
рі сиди довше, а то не наловиш.
Вовк і пішов на річку, опустив хвіст у ополонку і почав приказувати:
- Ловися, рибка, мала й велика!
Ловись рибка, і мала, і велика!
Слідом за ним і лисиця стала; ходить близько вовка та причитывает:
- Ясні, ясні на небі зірки, Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
- Що ти, лисичка-сестричка, кажеш?
- То я тобі допомагаю.
А сама, шахрайка, щохвилини твердить:
- Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Довго-довго сидів вовк біля ополонки, цілу ніч не сходив з місця, хвіст його і примерзло; спробував було підвестися: не тут-то було!
"Ач, скільки риби привалило - і не витягнеш!" - думає він.
Дивиться, а баби йдуть за водою і кричать, побачивши сірого:
- Вовк, вовк! Бийте його, бийте його!
Прибігли і почали бити вовка - хто коромислом, хто з відром, хто чим попало. Вовк стрибав, стрибав, відірвав собі хвіст і пустився без оглядки бігти.
"Добре ж, - думає, - вже я тобі відплачу, сестрице!"
Тим часом, поки вовк віддувався своїми боками, лисичка-сестричка захотіла спробувати, не вдасться чи ще що-небудь стягнути, 3абралась в одну хату, де баби пекли млинці, та потрапила головою в діжку з тістом, вимазалася і біжить. А вовк їй назустріч:
- Так-то ти вчиш? Мене всього исколотили!
- Ех, волчику-братику! - каже лисичка-сестричка. - У тебе хоч кров виступила, а у мене мозок, мене болючіше твого прибили: я насилу плентаюся.
- І то правда, - каже вовк, - де вже тобі, сестрице, йти, сідай на мене, я тебе довезу.
Лисичка сіла йому на спину, він її і повіз.
От лисичка-сестричка сидить так потихеньку наспівує:
- Битий небитого везе. Битий небитого везе!
- Що ти, сестрице, кажеш?
- Я, братику, кажу: "Битий не битого везе".
- Так, сестрице, так!
