Жили-були старий зі старою. У них було три дочки. Дві нарядницы, витівниці, а третя мовчазна скромниця. У старших дочок сарафани строкаті, підбори точені, намисто золочені. А у Марійки сарафан темненький, так оченята светленькие. Вся краса у Маші - русява коса, до землі падає, квіти зачіпає. Старші сестри - білоручки, ленивицы, а Машенька з ранку до вечора всі з роботою: і вдома, і в полі, і на городі. І грядки політ, і скіпу коле, коровушек доїть, качечок годує. Хто що запитає, чи все Маша приносить, нікому не мовить слова, все зробити готова. Старші сестри нею помыкают, за себе працювати змушують. А Марійка мовчить.
Так і жили. От раз мужик зібрався везти сіно на ярмарок. Обіцяє дочкам купити гостинців. Одна дочка просить:
- Купи мені, батюшка, шовку на сарафан.
Інша дочка просить:
- А мені купи червоного оксамиту.
А Марійка мовчить. Шкода стало її старому:
- А тобі що купити, Машенька?
- А мені купи, рідний батюшка, наливне яблучко та срібне блюдечко.
Засміялися сестри, вхопилися за боки.
- Ай да Маша, ай да дурненька! Так у нас яблук повний сад, будь-бери, та на що тобі блюдечко? Каченят годувати?
- Ні, сестрички. Стану я катати яблучко по блюдечку та заповітні слова засуджувати. Мене їм бабуся навчила за те, що я їй калач подала.
- Гаразд, - каже мужик, - нічого над сестрою сміятися! Кожній по серцю подарунок куплю.
Чи близько, чи далеко, чи мало, чи довго він був на ярмарку, продав сіно, гостинців купив. Однієї доньки привіз шовку синього, інший червоного оксамиту, а Марійці срібне блюдечко та наливне яблучко. Сестри ради-радешеньки. Стали сарафани шити та над Машенькою глузувати:
- Сиди зі своїм яблучком, дурненька...
Машенька сіла в куточок світлиці, покотила наливне яблучко по срібному блюдечку, співає-примовляє:
- Котись, котись, яблучко наливне, по срібному блюдечку, покажи мені і міста і поля, покажи мені ліси і моря, покажи мені висоту гір і неба красу, всю рідну Русь-матінку.
Раптом пролунав дзвін срібний. Вся світлиця світлом залилася: покотилося яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку всі міста видно, всі луки видно, і полки на полях, і кораблі на морях, і висота гір, і небес краса: ясно сонечко за світлим місяцем котиться, зірки в хоровод збираються, лебеді на заплавах пісні співають. Загляделись сестри, а самих заздрість бере. Стали думати й гадати, як виманити у Машеньки блюдечко з яблучком. Нічого Маша не хоче, нічого не бере, кожен вечір з блюдечком бавиться. Стали її сестри в ліс заманювати:
- Душенька-сестриця, в ліс по ягоди підемо, матінці з батюшкою землянички принесемо.
Пішли сестри в ліс. Ніде ягід немає, землянички не бачити. Вийняла Маша блюдечко, покотила яблучко, стала співати-примовляти:
- Котися, яблучко, по блюдечку, наливне по срібному, покажи, де суниця росте, покажи, де лазуровий колір цвіте.
Раптом пролунав дзвін срібний, покотилося яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку всі лісові місця видно. Де суниця росте, де лазуровий колір цвіте, де гриби ховаються, де б'ють ключі, де на заплавах лебеді співають. Як побачили це злі сестри - запаморочилось у них в очах від заздрості. Схопили вони палицю суковатую, вбили Машеньку, під берізкою закопали, блюдечко з яблучком собі взяли. Додому прийшли тільки до вечора. Повні кузовки грибів-ягід принесли, батька з матір'ю кажуть:
- Машенька від нас втекла. Ми обійшли весь ліс - її не знайшли; видно, вовки частіше з'їли.
Каже батько:
- Покатите яблучко по блюдечку, може, яблучко покаже, де наша Машенька.
Помертвели сестри, так треба слухатися. Покотили яблучко по блюдечку -
не грає блюдечко, не котиться яблучко, не видно на блюдечку ні лісів, ні полів, ні гір висоти, ні небес краси.
У ту пору, в той час шукав пастушок в лісі овечку, бачить - біла берізка стоїть, під берізкою горбок нарыт, а кругом квіти цвітуть блакитні. Посеред квітів очерет росте.
Пастушок молодий зрізав тростинку, зробив сопілочку. Не встиг сопілку до губ піднести, а сопілочка сама грає, вимовляє:
- Грай, грай, сопілочка, грай, очеретяна, потешай ти молодого пастушка. Мене, бідну, занапастили, вбили молоду, за срібне блюдечко, за наливне яблучко.
Злякався пастушок, побіг у село, розповів людям. Зібрався народ, ойкає. Прибіг тут і Машенькін батько. Тільки він сопілку в руки взяв, сопілочка вже сама співає-примовляє:
- Грай, грай, сопілочка, грай, очеретяна, потешай рідного батечка. Мене, бідну, занапастили, вбили молоду, за срібне блюдечко, за наливне яблучко.
Заплакав батько:
- Веди нас, пастушок молодий, туди, де ти дудочку зрізав.
Привів їх пастушок в лісок на горбок. Під берізкою квіти блакитні, на берізці пташки-синички пісні співають.
Розрили горбок, а там Машенька лежить. Мертва, так красивіше живий: на щоках горить рум'янець, ніби дівчина спить.
А сопілочка грає, примовляє:
- Грай, грай, сопілочка, грай, очеретяна. Мене сестри в ліс заманили, мене, бідну, занапастили, за срібне блюдечко, за наливне яблучко. Грай, грай, сопілочка, грай очеретяна. Дістань, батюшка, кришталевої води з колодязя царського.
Дві сестри-заздрісниці затряслися, побіліли, на коліна впали, у вині зізналися.
Замкнули їх під залізні замки до царського указу, високого веління. А старий в дорогу зібрався, місто царський за живою водою. Скоро, довго - прийшов він у той місто, до палацу прийшов. Тут з ганку золотого цар сходить. Старий йому земно кланяється, все йому розповідає.
Каже йому цар:
- Візьми, старий, з мого царського криниці живої води. А коли дочка оживе, уяви її нам з блюдечком, з яблучком, з лиходейками-сестрами.
Старий радіє, в землю кланяється, додому везе скляницу з живою водою.
Лише спрыснул він Мар'єчку живою водою, відразу стала вона жива, припала голубкою на шию батька. Люди збіглися, пораділи. Поїхав старий з дочками в місто. Привели його в палацові палати.
Вийшов цар. Глянув на Мар'єчку. Стоїть дівчина, як весняний цвіт, очі - сонячне світло, по обличчю - зоря, по щоках сльози котяться, наче перли, падають.
Питає цар у Марьюшки:
- Де твоє блюдечко, наливне яблучко?
Взяла Марьюшка блюдечко з яблучком, покотила яблучко по блюдечку, наливне по срібному. Раптом пролунав дзвін-передзвін, а на блюдечку один за одним міста російські виставляються, в них полки збираються з прапорами, у бойовий стрій стають, воєводи перед строями, голови перед взводами, перед десятками десятники. І стрілянина, і стрілянина, дим хмара звив - усе з очей сховав.
Яблучко котиться по блюдечку, наливне по срібному. А на блюдечку море хвилюється, кораблі, немов лебеді плавають, прапори майорять, гармати стріляють. І стрілянина, і вогонь, дим хмара звив - усе з очей сховав.
Яблучко котиться по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку все небо красується; ясно сонечко за світлим місяцем котиться, зірки в хоровод збираються, лебеді в хмарі пісні співають. Цар на чудеса дивується, а красуня сльозами заливається, каже цареві:
- Візьми моє наливне яблучко, срібне блюдечко, тільки помилуй сестер моїх, не губи за мене.
Підняв її цар і каже:
- Блюдечко твоє срібне, ну а серце золоте. Хочеш бути мені любою дружиною, царству доброї царицею? А сестер твоїх заради прохання твоєї я помилую.
І вони влаштували бенкет на весь світ: так грали, що зірки з неба впали; так танцювали, що підлоги поламали. Ось і все...
