Живало-бувало, - жив дід та з іншою дружиною. У діда була дочка і в баби була дочка. Всі знають, як за мачухою жити: перевернешься - біта і недовернешься - біта. А рідна дочка що не зробить - за все гладять по голівці: розумниця. Пасербиця і скотину поїла-годувала, дрова і воду в хату носила, топила піч, хату крейди - ще до світла... Нічим старій не догодиш - все не так, все погано. Вітер хоч пошумить, та затихне, а стара баба розходиться - не скоро вгамується. Ось мачуха і придумала пасербицю зі світу зжити.
- Вези, вези її, старий, - каже чоловікові, - куди хочеш, щоб мої очі її не бачили! Вези її в ліс, на тріскучий мороз.
Старий затужив, заплакав, однак робити нічого, баби не переспоришь.
Запріг коня:
- Сідай, мила дочка, в сани.
Повіз бездомну в ліс, звалив в замет під велику ялина і поїхав.
Дівчина сидить під ялиною, тремтить, озноб її пробирає. Раптом чує - неподалік Морозко за ялинкам потріскує, з ялинки на ялинку поскакує, пощелкивает. Опинився на тій їли, під якою дівиця сидить, і зверху її питає:
- Чи Тепло тобі, дівчино?
Вона трохи дух переводить:
- Тепло, Морозушко, тепло, батечко.
Морозно став спускатися нижче, сильніше потріскує, пощелкивает:
- Чи Тепло тобі, дівчино? Чи Тепло тобі, червона?
Вона трохи дух переводить:
- Тепло, Морозушко, тепло, батечко.
Морозко спустився ще нижче, більше затріщав, сильніше защелкал:
- Чи Тепло тобі, дівчино? Чи Тепло тобі, червона? Чи Тепло тобі, зіронько?
Дівиця окостеневать стала, ледь-ледь ворушить язиком:
- Ой, тепло, голубчику Морозушко!
Тут Морозко зглянувся над дівчиною; огорнув її теплими шубами, відігрів пуховими ковдрами.
А мачуха по ній поминки справляє, пече млинці і кричить чоловіку:
- Іди, старий шкарбан, вези свою дочку ховати!
Поїхав старий у ліс, доїжджає до того місця, під великою ялиною сидить його дочка, весела, рум'яна, в собольей шубі, вся в золоті, в сріблі, і близько - короб з багатими подарунками. Старий зрадів, поклав все добро в сани, посадив дочку, повіз додому.
А вдома баба пече млинці, а собачка під столом:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочку в златі, в сріблі везуть, а бабину заміж не беруть.
Стара кине їй блін:
- Не так тявкаешь! Кажи: "Бабину дочку заміж беруть, а старикової дочки кісточки везуть..."
Собака з'їсть млинець і знову:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочку в златі, в сріблі везуть, а бабину заміж не беруть.
Стара млинці їй кидала і била її, собачка - все своє...
Раптом заскрипіли ворота, відчинилися двері, в хату йде падчерка - в златі-сріблі, так і сяє. А за нею несуть короб високий, важкий. Стара глянула - і руки нарізно...
- Запрягай, старий шкарбан, інший кінь! Вези, вези мою дочку в ліс на те саме місце...
Старий посадив бабину дочку в сани, повіз її в ліс на те саме місце, вивалив в замет під високою ялиною і поїхав.
Старухіна дочка сидить, зубами стукає. А Морозко по лісі потріскує, з ялинки на ялинку поскакує, пощелкивает, на бабину дочку поглядає:
- Чи Тепло тобі, дівчино?
А вона йому:
- Ой, студено! Не скрипи, не тріщи, Морозко...
Морозко став спускатися нижче, більше потріскувати, поклацувати:
- Чи Тепло тобі, дівчино? Чи Тепло тобі, червона?
- Ой, руки, ноги відмерзли! Піди, Морозко...
Ще нижче спустився Морозко, сильніше залицяється, затріщав, защелкал:
- Чи Тепло тобі, дівчино? Чи Тепло тобі, червона?
- Ой, зовсім застудил! Згинь, пропади, проклятий Морозко!
Розсердився Морозко та так побив, що старухіна дочка окостенела.
Трохи світло стара посилає чоловіка:
- Запрягай швидше, старий шкарбан, їдь за дочкою, привези її в златі-сріблі...
Старий поїхав. А собачка під столом:
- Дзяв, дзяв! Старикову дочка женихи візьмуть, а бабиної дочки в мішку кісточки везуть.
Стара кинула їй пиріг:
- Не так тявкаешь! Скажи: "Бабину дочку в златі-сріблі везуть..."
А собачка - все своє:
- Дзяв, дзяв! Бабиної дочки в мішку кісточки везуть...
Заскрипіли ворота, стара кинулась зустрічати дочку. Рогожу відвернула, а дочка лежить у санях мертва. Заголосила стара, та пізно.
