Жили-були старий та стара, у них була донька Оленка так синок Іванко. Старий зі старою померли. Залишилися Оленка та Іванко одні-одинешеньки.
Пішла Оленка на роботу і братика з собою взяла. Йдуть вони по далекому шляху, по широкому полю, і захотілося Іванушке пити.
- Сестриця Оленка, я пити хочу!
- Почекай, братику, дійдемо до колодязя.
Йшли-йшли - сонце високо, криниця далеко, жар дошкуляє, піт виступає.
Варто коров'яче копитце повно водиці.
- Сестриця Альонушка, хлебну я з копитця!
- Не пий, братику, теленочком станеш!
Братик послухався, пішли далі.
Сонце високо, криниця далеко, жар дошкуляє, піт виступає. Варто кінське копитце повно водиці.
- Сестриця Оленка, я нап'юся з копитця!
- Не пий, братику, лошатком станеш!
Зітхнув Іван, знову пішли далі.
Ідуть, ідуть - сонце високо, криниця далеко, жар дошкуляє, піт виступає. Варто козяче копитце повно водиці.
Іванко каже:
- Сестриця Альонушка, сечі немає: нап'юся я з копитця!
- Не пий, братику, козенятком станеш!
Не послухався Іванушка і напився з козячого копитця.
Напився і став козенятком... Кличе Оленка братика, а замість Иванушки біжить за нею біленький козленочек.
Оленка залилася сльозами, села під стіжок - плаче, а козленочек біля неї скаче.
В ту пору їхав повз купець:
- Про що, червона дівиця, плачеш?
Розповіла йому Оленка про свою біду. Купець їй каже:
- Піди за мене заміж. Я уберу тебе в злото-срібло, і козееночек буде жити з нами.
Оленка подумала, подумала і пішла за купця заміж.
Стали вони жити-поживати, та козленочек з ними живе, їсть-п'є з Оленка з однієї чашки. Один раз купця не було вдома. Звідки ні візьмися, приходить відьма: стала під Аленушкино віконце і так лагідно почала кликати її купатися на річку. Привела відьма Оленку на річку. Кинулася на неї, прив'язала Оленку на шию камінь і кинула її у воду. А сама обернулась Оленка, вбралася в сукню і прийшла в хороми. Ніхто відьму не розпізнав. Купець повернувся - і той не розпізнав. Одному козленочку все було відомо. Повісив голову, не п'є, не їсть. Вранці і ввечері ходить по бережку біля води й гукає:
- Оленко, сестрице моя!.. Выплынь, выплынь на бережок...
Дізналася про це відьма і стала просити чоловіка - зарежь та зарежь козеня...
Купцеві шкода було козленочка, він звик до нього. А відьма так пристає, так благає, - робити нічого, купець погодився:
- Ну, зарежь його... Звеліла відьма розкласти багаття високі, гріти котли чавунні, точити ножі булатні.
Козленочек провідав, що йому недовго жити, і каже названому батькові:
- Перед смертю пусти мене на річку сходити, випити водиці, кішочкі прополоскати.
- Ну, піди.
Побіг козленочек на річку, став на березі і жалобнехонько закричав:
- Оленко, сестрице моя!
Выплынь, выплынь на бережок.
Багаття горять високі,
Киплять котли чавунні,
Точать ножі булатні,
Хочуть мене зарезати!
Оленка з річки йому відповідає:
- Ах, братику мій Іванко!
Важкий камінь на дно тягне,
Шелкова трава ноги сплутала,
Жовті піски на груди лягло.
А відьма шукає козленочка, не може знайти і посилає слугу:
- Піди знайди козеняти, приведи його до мене.
Пішов слуга на річку і бачить: на березі бігає козленочек і жалобнехонько кличе:
- Оленко, сестрице моя!
Выплынь, выплынь на бережок.
Багаття горять високі,
Киплять котли чавунні,
Точать ножі булатні,
Хочуть мене зарезати!
А з річки йому відповідають:
- Ах, братику мої Іванко!
Важкий камінь на дно тягне,
Шелкова трава ноги сплутала,
Жовті піски на груди лягло.
Слуга побіг додому і розповів купцеві про те, що чув на річці.
Зібрали народ, пішли на річку, закинули мережі шовкові і витягли Оленку на берег. Зняли камінь з шиї, занурили її в джерельну воду, одягли її в ошатне плаття. Оленка ожила і стала краща, ніж була.
А козленочек від радості три рази перекинувся через голову і обернувся хлопчиком Іванушкою. Відьму прив'язали до кінського хвоста і пустили в чисте поле.
