Жив-був на світі людина, у якого була дочка, і називалася вона розумною Эльзою. Коли вона виросла, батько й каже матері: "Треба її заміж віддати". - "Гаразд, - сказала мати, - лише б знайшовся такий молодець, який би захотів взяти її в дружини".
Нарешті звідкілясь здалеку узявся такий молодець на ім'я Ганс і став до неї присватываться; але при цьому поставив умову, щоб його дружина була не тільки розумна, а і розумна.
"О! - сказав батько. - У цієї дівки голова з мізками". А мати додала: "Чого вже! Вона така в мене сметливая, що бачить, як вітер по вулиці біжить, і така чуйна, що, здається, от муха кашляни - вона почує!" - "Так, - сказав Ганс, - повинен вам сказати, що коли вона не дуже розумна, так мені на ній і одружуватися не з руки".
Коли вони сіли за стіл і вже поїли, мати сказала: "Ельза, піди-но в льох та принеси нам пива".
Зняла розумна Ельза кухоль зі стіни, пішла до погреба, постукуючи по дорозі кришкою для розваги; коли ж зійшла в льох, дістала стулік, поставила його перед бочкою та на стулік і присіла, щоб спини не натрудить так собі не пошкодити. Потім поставила перед собою кружку і повернула кран у бочки; а поки пиво в кухоль бігло, стала вона витріщатися по сторонах і побачила над собою мотику, яку муляри за забудькуватості там залишили...
І от почала розумна Ельза плакати та примовляти: "Коли я за Ганса вийду заміж так народиться у нас дитина, та повырастет, та ми пошлемо його на льох пива націдити, так впаде йому на голову ця мотика, так пришибет його до смерті!"
І так вона сиділа біля бочки і плакала, і криком кричала з-за того, що їй загрожує в майбутньому біда неминуща...
В хаті між тим всі чекали пива, а розумна Ельза все не поверталася.
Тоді сказала її мати служниці: "Піди-но в льох, подивися, що там Ельза забарилася?"
Пішла невільниця й бачить - сидить та перед бочкою і кричить благим матом. "Ельза, про що ти плачеш?" - запитала служниця. "Ах, - відповіла та, - як же мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж так народиться у нас дитина, та виросте, нехай ми пошлемо його на льох пива націдити, так впаде йому на голову ця мотика, так пришибет його до смерті!"
Тут і служниця сказала: "Адже ти диви, яка у нас розумна Ельза!" - підсіла до неї і почала з нею разом біду неминучую оплакувати...
Трохи згодом, коли і служниця теж не повернулася, а всі за столом вимагали пива, щоб втамувати спрагу, батько Ельзи сказав працівнику: "Зійди ти в льох і подивися, чого там Ельза зі служницею забарилися?"
Зійшов працівник в льох і бачить - сидять Ельза зі служницею, і обидві плачуть. Тут він і запитав: - Чого ви тут разревелись?" - "Ах, - сказала Ельза, - як же мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж так народиться у нас дитина, та виросте, та пошлемо ми його в льох пива націдити, так впаде йому на голову ця мотика, так пришибет його до смерті!"
І працівник теж сказав: "Ось, ти диви, яка у нас розумна Ельза!" - підсів до них і теж став вити на повний голос.
А в будинку всі чекали, що працівник повернеться, і так як він не повертався, то сказав господар господині: "Іди сама в льох, подивися, чого там Ельза забарилася?"
Зійшла господиня в льох і всіх трьох застала в сокрушениях, і запитала про причини їх, і як почула від Ельзи про біду неминучий, яка загрожувала її майбутній дитині від мотики, так і сказала: "Господи, яка у нас Ельза-то розумна!"
І теж підсіла до них трьом, і стала плакати.
Чекав-пождал чоловік скільки-то часу, але коли побачив, що дружина його не повертається, а спрага його все більше і більше мучила, то він сказав собі: "Ну, видно, вже мені самому треба в льох піти та подивитися, що там Ельза забарилася?"
Коли ж він зійшов у льох і побачив, як вони всі там сиділи рядком і ревли, і почув про ту біду неминучий, яка загрожувала майбутній дитині Ельзи від мотики - і він теж вигукнув: "Яка у нас Ельза-розумниця!"
І підсів до них, і теж став разом із ними плакати. Наречений довго сидів у хаті сам-один; але так як ніхто не приходив, то він подумав: "Вони, мабуть, мене там внизу чекають? Треба і мені туди піти, подивитися, що вони затівають?"
Зійшов він у льох і бачить - сидять вони всі п'ятеро поруч і ревуть, і плачуть жалібно, один іншого намагаються перевершити.
"Та що ж у вас за нещастя трапилося?" - запитав він. "Ах, милий Ганс, - заговорила Ельза, - сам подумай: як ми з тобою одружимося так буде у нас дитина, та виросте, та пошлемо ми його, мабуть, сюди пива націдити, так от ця мотика, що там нагорі стирчить, на голову йому впаде, та пришибет його до смерті! Так як же нам не плакати?" - Ну, - сказав Ганс, - більшого розуму для мого домашнього вжитку не вимагається; коли вже ти така розумна, Ельза, так я тебе візьму за себе заміж".
Хвать її за руку, повів її в будинок і весілля з нею зіграв. Пожила вона скільки-то часу з Гансом, і сказав їй: "Жінко, я піду на заробітки заради видобутку грошей, а ти іди в поле і жни, щоб у нас, крім грошей, і хліб був". - "Добре, милий Ганс, я так і зроблю".
Ганс пішов, а вона наварила собі славною каші і взяла кашу з собою в поле.
Коли вона прийшла на своє поле, то і сказала собі: "Що мені перш слід зробити? Жати чи раніше почати, кашу чи перш кінчати? Е-е! Стану я перш кашу кінчати!"
І спорожнила свій горщик каші, і як вже дуже-то наїлася, знову стала себе запитувати: "що Тепер робити? Тиснути мені перш, спати мені колись? Е-е! Дай-но я посплю раніше!" І вона залягла в жито, і міцно заснула.
Ганс давно вже й дома був, а Ельза все ще не поверталася; от він і сказав: "Оце у мене розумна Ельза, яка старанна! І досі додому не йде, і працює, нічого не ївши".
А так як та все не поверталася додому і вже завечерело, Ганс сам пішов за нею в полі, думає: "Дай, подивлюся, скільки вона там натиснула!" І бачить, що вона нічого не натиснула, а лежить у житі так спить.
Тоді Ганс побіг додому, приніс птицеловную сітку з маленькими дзвіночками і накинув на неї цю сітку; а та все спить собі так спить.
Потім побіг він знову додому, замкнув вхідні двері, сів на своє місце і взявся за роботу.
Нарешті, коли вже зовсім стемніло, розумна Ельза прокинулася і, коли стала підніматися, то була немов недоумкувата, так і бубонці-то брекотали навколо неї, як тільки вона ступить крок вперед.
Це налякало Ельзу, і вона впала в сумнів - чи точно вона і є розумна Ельза? І стала вона питати себе: "Я це чи не я?" І сама не знала, що їй на це відповісти, і стояла в ваганні. Нарешті вона надумала: "Піду-но я додому і запитаю: чи я це чи не я. Ті-то вже напевно знають".
Вона підбігла до дверей свого дому і знайшла двері замкненими; постукала у віконце і крикнула: "Ганс, Ельза-то у тебе вдома?" - "Так, - відповів Ганс, - вона вдома". Тут Ельза злякалася і сказала: "Ах, Боже мій, значить, я не Ельза!" - і кинулася до інших дверей.
Але все, як тільки зачують побрякивание бубенчиков, не відмикають; і так їй ніде не знайшлося притулку. Тоді вона побігла з села, і ніхто вже не бачив її більше.
