Ух, яка це була маленька, славна девчурочка! Всім вона була мила, хто тільки бачив її; ну, а вже всіх миліше і дорожче всіх була вона бабусі, яка вже й не знала, що їй подарувати, своєї улюбленої онучки.
Подарувала вона одного разу їй шапочку з червоного оксамиту, і так як їй ця шапочка була дуже до лиця і вона нічого іншого носити не хотіла, то й стали її звати Червоною Шапочкою. Ось одного разу її мати і сказала їй: "Ну, Червона Шапочка, ось, візьми цей шматок пирога і пляшку вина, знеси бабусі; вона і хвора, і слабка, і це їй на користь. Виходь з дому до настання спеки і, коли вийдеш, то іди умненько і в бік від дороги не забегай, не то ще, мабуть, впадеш і пляшку расшибешь, і бабусі тоді нічого не дістанеться. І коли до бабусі прийдеш, то не забудь з нею привітатися, а не те щоб спочатку у всі куточки заглянути, а потім вже до бабусі підійти". - "Я все справлю, як слід", - сказала Червона Шапочка матері і запевнила у тому своїм словом.
А бабуся жила в самому лісі, на півгодини ходьби від села. І трохи тільки Червона Шапочка вступила в ліс, зустрілася вона з вовком. Дівчинка не знала, що це був за лютий звір, і нітрохи його не злякалася. "Здрастуй, Червона Шапочка", - сказав він. "Спасибі тобі на доброму слові, вовк". - Куди це ти так рано вийшла, Червона Шапочка?" - "До бабусі". - "А що ти там несеш під фартучком?" - "Шматок пирога та вино. Вчора у нас матінка пироги пекла, так от посилає хворий і слабкою бабусі, щоб їй догодити і сили підкріпити її". - "Червона Шапочка, та де ж живе твоя бабуся?" - "А ось ще на добру чверть години шляху далі в лісі, під трьома старими дубами; там і варто її будинок, колом його ще огорожа з ліщини. Мабуть тепер будеш знати?" - сказала Червона Шапочка.
А вовк-то про себе думав: "Ця маленька, ніжна дівчинка - славний буде для мене шматочок, чистіше, ніж стара; треба це так хитро дільце обделать, щоб мені обидві на зубок потрапили".
От і пішов він деякий час з Червоною Шапочкою поруч і став їй говорити: "Подивись-но ти на ці славні квіточки, що ростуть навколо озирнись! Ти, мабуть, і пташок не чуєш, як вони співають? Йдеш, немов у школу, нікуди не обертаючись; а в лісі-то, піди-но, як весело!"
Червона Шапочка глянула вгору, і як побачила промені сонця, крізь прорізані трепетну листя дерев, як глянула на безліч чудових квітів, то й подумала: "А що, якщо б я бабусі принесла свіжий пучок квітів, адже це б її теж порадувало; тепер же ще так рано, що я завжди встигну до неї прийти вчасно!" Та й втекла з дороги в бік, в ліс, і стала збирати квіти. Трохи зірве один квіточка, як вже її манить, ще краще, і вона за тим побіжить, і так все далі та далі йшла в глиб лісу.
А вовк прямісінько побіг до бабусиної хати і постукав у двері. "Хто там?" - "Червона Шапочка; несу тобі пиріжка і винця, відчини-но!" - "Натисни на клямку, - крикнула бабуся, - я занадто слабка і не можу вставати з ліжка".
Вовк натиснув на клямку, двері відчинилися, і він увійшов до бабусі у хату; прямісінько кинувся до ліжка бабусі і разом проковтнув її.
Потім надів він бабусине плаття і на її голову, чепчик, улігся в ліжко і фіранки колом запнув.
Червона Шапочка між тим бігала й бігала за квітами, і коли їх набрала стільки, скільки могла знести, тоді знову згадала про бабусю і попрямувала до її будинку.
Вона дуже здивувалася тому, що двері були навстіж відчинені, і коли вона увійшла в кімнату, то їй так все там здалося дивно, що вона подумала: "Ах, Боже ти мій, що це мені тут так страшно нині, адже я завжди з таким задоволенням прихаживала до бабусі!" Ось вона сказала: "З добрим ранком!"
Відповіді немає.
Вона підійшла до ліжка, відсмикувала фіранки і бачить: лежить бабуся, і чепчик на самий ніс насунула, і такою дивною здається.
"Бабуся, а бабуся? Для чого це в тебе такі великі вуха?" - "Щоб я тебе могла краще чути". - "Ах, бабуся, а очі-то у тебе які великі!" "А це, щоб я тебе краще могла розглянути". - "Бабуся, а руки-то які в тебе великі!" - "Це для того, щоб я тебе легше обхопити могла". - "Але, бабуся, навіщо ж у тебе такий противний великий рот?" - "А потім, щоб я тебе могла з'їсти!" І тільки вовк промовив це, як вискочив з-під ковдри і проковтнув бідну Червону Шапочку.
Наситившись таким чином, вовк знову ліг у ліжко, заснув, та й став хропіти що є сечі.
Мисливець проходив якраз у цей час повз бабушкіна будинку і подумав: "Що це старенька так хропе, вже з нею не трапилося що-небудь?"
Увійшов у хату, підійшов до ліжка і бачить, що туди вовк забрався. "Ось де ти мені попався, старий греховодник! - сказав мисливець. - Давно вже я до тебе добираюся".
І хотів було вбити його з рушниці, так прийшло йому в голову, що вовк, може бути, бабусю-то проковтнув і що її ще можна врятувати; тому він і не вистрілив, а взяв ножиці і став розпорювати спящему вовкові черево.
Трохи тільки взрезал, як побачив, що там промайнула червона шапочка; а далі став різати, і вискочила звідти дівчинка і вигукнула: "Ах, як я перелякалася, як до вовка в його темну утробушку попалася!"
А за Червоною Шапочкою якось вибралася і бабушкастарушка і ледве могла віддихатися.
Тут вже Червона Шапочка натаскала скоріше великих каменів, які вони навалили вовка в черево, і зашили розріз; і коли він прокинувся, то хотів було втекти; але не виніс тягар каменів, упав на землю і здох.
Це всіх трьох порадувало: мисливець негайно здер з вовка шкуру і пішов з нею додому, бабуся поїла пирога і попила винця, яке їй Червона Шапочка принесла, і це її остаточно підкріпило, а Червона Шапочка подумала: "Ну, тепер я ніколи не буду в лісі тікати в сторону від дороги, не ослушаюсь більше матушкиного накази".
