Одного разу подружилися мишка, пташка і смажена ковбаса, повели та господарство на загальний рахунок і зажили в мирі та злагоді, і навіть достатком їх Бог не образив. Пташка прийняла на себе таку працю: кожен день летіла вона в ліс і принашивала звідти в'язку валежничку. Мишка воду носила, піч растопляла і стіл накривала, а смажена ковбаса готувала.
Кому добре живеться, все більшого і більшого хочеться. Так і сталося.
Зустріла одного разу пташка по дорозі в ліс іншу птицю і розповіла, як їй живеться, і похвалялась своїм життям.
А зустрічна птах і скажи їй, що хвалитися нічим: що вона, мовляв, більше за всіх працює, а ті двоє там живуть в холі та на волі. Адже ось, наприклад, миша: піч затопила, води натаскала - і пішла собі в свою комірчину спати, поки її не покличуть стіл накривати. А ковбаса? Та й взагалі всі будинки стирчить, за стравою доглядає, а як настане обідній час, то їй варто лише чотири рази по каші або овочів перекотитися - дивишся, вони і жирні, і солоны, і зовсім готові, хоч на стіл подавай...
Ось прилетіла пташка додому, скинула з себе свою в'язку, вони сіли всі за стіл, а після столу полягали спати і проспали до самого ранку. Що б, здається, не життя?
На інший день пташка заупрямилась і не захотіла більше дров тягати, посилаючись на те, що вже досить вона у своїх товаришів в слугах була так durach - не хочуть вони, мовляв, з нею справою змінитися і спробувати свої сили на її роботі.
І як не просили її мишка і ковбаса, пташка все ж таки наполягла на своєму!
Робити нема чого, треба було випробувати, кинули жереб, і випав жереб ковбасі дрова таскати, а пташці воду носити. Що ж сталося?
Ковбаса подалася в ліс, пташка розвела вогонь, мишка горщик у піч сунула, і стали чекати, коли повернеться ковбаса з запасом дров на наступний день.
Проте ж ковбаса так довго не поверталася, що їх обох здивування охопило і пташка вилетіла ковбасі назустріч. І що ж?
Неподалік від будинку при дорозі бачить, як собака спокійнісінько уплітає смажену ковбасу. Пташка накинулася на собаку і стала прямо-таки докоряти цю хижачку в насильстві; але слова так і залишилися словами: собака виправдовувалася тим, що відшукала ніби у ковбаси якісь анонімні листи в сумці, а тому і зважилася позбавити її життя.
Пташка засмутилася, підхопила в'язку дров на себе, полетіла додому і розповіла все, що бачила і чула.
Обидві вони з мишкою дуже горювали, проте все ж умовилися не розлучатися і зробити все можливе для їх загального блага.
Ось і довелося пташці стіл накривати; а мишка надумалася готувати і захотіла наслідувати смаженій ковбасі: "Ось покатаюся по овочах та поваляюсь, так вони і поселяться і промаслятся".
Але ледве тільки вона залізла в овочі, хтось злапав її і мала вона з життям розлучитися.
Коли пташка прийшла і надумала подавати на стіл, то у печі і кухарі не виявилося.
Пташка, розгубившись, всюди стала розкидати принесені з лісу дрова, стала кликати і розшукувати, але все ж ніде кухаря не розшукала. А між тим з необережності дрова якось спалахнули, пожежа розгорілася, пташка кинулася за водою - заливати; та відро-то у неї в колодязь впало, і вона за ним туди ж, відра не витягла, так і сама не виплила.
