Жив-був якось королевич, яким сподобалось мандрувати по білому світу, і блукав він один зі своїм вірним слугою. І сталося одного дня, що потрапив він у дрімучий ліс, і коли настав вечір, він ніде не міг знайти собі притулку та не знав, де йому доведеться провести ніч.
Тут побачив він дівчину, яка прямувала до маленькій хатинці; підійшовши ближче, він помітив, що дівчина була молода і красива.
Він вступив з нею в розмову і сказав: "Голубонько, не можу я у вас в хатинці поселитися на ніч з моїм слугою?" - "Так, - відповідала дівчина сумно, - звичайно, ви могли б там пожити, та я-то вам не радила б; краще і не заходьте туди". - Чому б так?" - запитав королевич. "А тому, - відповідала зітхнувши, дівчина, - що моя мачуха чернокнижница - і чужих не любить".
Тут зрозумів королевич, що він підійшов до житла відьми; але так як вже наступала темрява, іти далі було не можна, так притому він був не з боязких, то він і ввійшов у хату.
Стара сиділа в кріслі біля вогню і дивилася своїми червоними очима на прибульців.
"Добрий вечір, - пробурчала вона і потім додала ласкаво: - Сядьте-но та відпочиньте".
Вона вздула вугілля, на яких кип'ятила щось в невеликому горщику.
Донька ж попередила обох - і королевича, і його слугу, щоб вони нічого не пили й не їли, тому що її мачуха варить одні тільки отрути.
І ось вони спокійно проспали до ранку.
Коли вже вони приготувалися до від'їзду і королевич сидів уже на коні, стара сказала: "Почекайте трохи, я попотчую вас на прощання добрим питьецом".
Поки вона за тим питвом ходила, королевич вже встиг від'їхати, і слуга його, підтягуючий попруги у свого сідла, залишався один у будиночка, у той час як зла відьма повернулась з питвом.
"Ось, віднеси-ка це своєму панові", - сказала вона; але і не встигла договорити, як пляшка в її руках розлетілася вщент, отруйна пійло бризнуло на коня і виявилося таким шкідливим, що кінь негайно впав мертвий.
Слуга побіг за паном, розповів йому про те, що трапилося, проте не захотів сідла кинути разом з конем і побіг назад до хатинки, щоб зняти сідло з палого коня.
Коли ж він до нього підійшов, то на ньому вже сидів ворон і починал його. "Хто знає, попадеться нам сьогодні що-небудь краще цього ворона", - сказав слуга. Він убив ворона і прихопив його з собою.
І ще цілий день пробиралися вони по лісі, і все ніяк не могли з нього вибратися.
Тільки вже при настанні вечора натрапили вони на заїжджий двір і увійшли туди. Слуга віддав битого ворона господареві і наказав приготувати на вечерю.
А вони й не знали, що потрапили в вертеп розбійницький, і ось, коли стемнелось, прийшли дванадцять розбійників, щоб пограбувати і вбити заїжджих гостей.
Але перш ніж взятися за справу, вони сіли за стіл, і господар з ведьмою присіли до них же і взялися за миску з юшкою, яку нарублено було шматками м'ясо ворона.
І як тільки вони проковтнули шматочок-другий цього м'яса, як всі разом упали мертві, бо ворон-то вже встиг поїсти отруєною конини.
У всьому будинку залишилася тоді тільки одна донька господаря, дівчина чесна і ні до яких злодействам не причетна.
Вона відкрила королевичу всі двері в будинку і показала йому накопичені багатства.
Але королевич не захотів нічого взяти з тих скарбів і поїхав далі зі своїм слугою. Після довгих мандрів вони приїхали в місто, в якому жила прекрасна собою і гордовита королева, і наказала вона оголосити всенародно, що обере собі в чоловіки того, хто загадає їй таку загадку, яку б вона не могла розгадати: а якщо розгадає - голова того геть!
Вона вимовляла собі три дні на відгадку, але була така розумна, що завжди вгадувала запропоновані їй загадки раніше визначеного терміну. Вже дев'ять шукачів її руки загинули таким чином, коли прибув королевич і, засліплений незрівнянною красою королівни, зважився спробувати щастя, не звертаючи уваги на небезпеку, яка загрожувала його життю.
Тоді явився він перед королевной і задав їй загадку: "Що б це було таке: один жив та був - і нікого не побив, а від нього дванадцять пали". Вона не знала, що б це могло означати, думала і передумував, але нічого придумати не могла.
Наказала принести всі мудрі гадальні карти, перерила їх від кірки до кірки, та нічого путнього у них не знайшла. Одним словом, мудрості її на цей раз не вистачило. Не знаючи, як зарадити біді, королева наказала своїй служниці пробратися в спальню королевича і сховатися там за фіранкою і підслухати, що він у сні буде говорити: авось сонний-то й проговориться, і розкриє свою загадку.
Але розумний слуга ліг в ліжко на місце пана свого, коли служниця прокралася в спальню, він зірвав з неї плащ і дав їй покуштувати різок.
У другу ніч королева послала свою наближену в надії, що їй, можливо, вдасться підслухати; але слуга і зірвав з неї плащ і прогнав від ліжка різками.
Ось вже на третю-то ніч королевич і подумав, що тепер він може спокійно лягти в постіль; а між тим, в його спальню пробралася сама королева, оповита в темно-сірий плащ, і присіла біля його узголів'я.
І коли їй здалося, що він вже міцно заснув, то вона з ним заговорила і чекала, що він, подібно багатьом іншим, стане їй у сні відповідати на її запитання.
А він, між тим, зовсім і не думав спати і все прекрасно чув і розумів.
Тоді і запитала вона: "Один нікого не побив - що б це значило?"
Він відповідав їй: "Один - це ворон; поїв він отруєною конини і тому здох". - "А від нього дванадцять впали? Це що?" - продовжувала розпитувати королева. "А це дванадцять розбійників, які м'ясо того ворона скуштували і, отруївшись їм, померли".
Усвідомивши собі сенс загадки, вона хотіла вислизнути з спальні, але королевич так міцно вхопив її за плащ, що вона повинна була скинути його в опочивальні.
На наступний ранок королева оголосила, що вона відгадала загадку, і наказала покликати дванадцять суддів, у присутності яких вона загадку дозволила.
Але юнак попросив суддів і його вислухати. "Вона вночі пробрався до мене в спальню, та й запитала мене, - сказав він, - інакше вона не могла б відгадати загадки моєї!"
Судді сказали: "Дайте нам якийсь доказ правоти ваших слів".
Слуга негайно ж виніс на суд всі три плаща, і коли судді побачили темно-сірий плащ, який зазвичай носила королева, то вони сказали їй: "Накажіть цей плащ розшити сріблом і золотом, він стане в нагоді вам для весільного вбрання".
