Трапилося якось, що дружина одного багатого чоловіка захворіла, та коли вона відчула, що її кінець близький, то покликала до своєї постелі єдину доньку і сказала: "Миле дитя, будь завжди доброю і Бога не забувай, тоді він тобі буде помічник; а я з того світу на тебе дивитися стану і духом завжди буду з тобою". Потім вона закрила очі і почила.
Донька кожен день ходила на могилу матері й постійно була, до всіх добра, і Бога не забувала. Прийшла зима, прикрила могилку сніговим пологом, і трохи тільки сніг розтанув від весняного сонця, батько сирітки одружився на іншій жінці.
Мачуха ввела у дім своїх двох дочок, белолицых і красивих на вигляд, але злих і безсердечних. Тоді настала важка година для бідної падчерки. "Невже ця дура буде у нас в кімнатах сидіти! - заговорили мачехины дочки. - Хто хоче хліба є, той піди-но зароби його геть звідси, судомойка!"
Вони відібрали у неї гарні сукні, напнули на неї старе сіре платьишко і взули її в дерев'яні башмаки. "Гляньте-но на цю гордячку, як вона вирядилась!" - заговорили вони, стали сміятися і відвели бідолаху в кухню.
Там повинна вона була з ранку до вечора нести на собі всю чорну роботу, вставати рано, до світла, воду носити, розводити вогонь, готувати і мити. Крім того, названі сестриці намагалися усілякими способами її засмучувати, осмеивали її, висипали в золу горох і сочевицю, приготовані для страви, так що бідна сиротинка повинна була вибирати їх із золи по зернятку.
Ввечері, втомившись від роботи, вона не мала навіть ліжка, на яку могла б лягти: вона повинна була поруч з вогнищем лягати в золу і на ній спати. І так як вона від золи була постійно і покрита пилом і брудом, то злі сестри і назвали її Замазурою.
Одного разу трапилося, що батько зібрався на ярмарок і запитав своїх падчерок, чого їм звідти привезти? "Красиві наряди", - сказала одна з них. "Перли і дорогоцінні камені", - сказала інша. "Ну, а тобі, Замарашечка, - запитав батько, - тобі що привезти?" - "Батюшка, привези ту гілочку, яка на зворотному шляху, перш хлестнет тебе по капелюсі; ту зріж і привези мені!"
Ось і закупив він своїм двом пасербицям нарядні сукні, перли і дорогоцінні камені; а на зворотному шляху, в той час як він пробирався крізь зелену гущавину кущів, гілка ліщини хлестнула його так сильно, що й шапку з нього збила геть. Ту гілку обломив і прихопив з собою.
Приїхавши додому, він віддав пасербицям те, що їм було любо, а Замарашке - гілку ліщини. Замазура подякувала, пішла на могилу матері, посадила над нею свою гілочку і плакала так неутешно, що її сльози рясно окропили цю гілку. І виросла гілочка в ціле деревце.
Замазура щодня тричі ходила під це деревце, там плакала і молилася, і кожен раз прилітала на те дерево і сідала біла пташка, і варто було тільки бідоласі висловити якесь бажання, як пташка вже зараз його виконувала і скидала їй з деревця те, що вона забажає.
Трапилося якось, що король тієї країни затіяв свято, і свято той повинен був тривати три дні; на це свято він задумав скликати всіх красунь з усього королівства, щоб його син міг собі вишукати між ними наречену. Обидві названі її сестри, почувши, що і вони теж повинні з'явитися на те свято, стали ласкавіше, закликали Замарашку і сказали: "Розчеши нам волосся, вичисти башмаки і закріпити на них пряжки - ми йдемо на свято в королівський замок".
Замазура корилася їм, проте ж заплакала, бо і їй теж хотілося йти разом з сестрами й потанцювати; вона навіть попросила у мачухи, щоб та її відпустила на свято. "Ти, Замазура, - крикнула мачуха, - ти вся у грязі і в пилу і теж на свято збираєшся! Немає на тобі ні платьишка, ні черевиків - і туди ж танцювати лізеш!"
Коли Замазура не стала просити її, то мачуха сказала їй: "Ось я тобі висипала в золу повне блюдо сочевиці, і якщо ти через дві години зумієш цю сочевицю з золи повыбрать, тоді, мабуть, іди разом з сестрами на свято!"
Бідна сирітка зійшла по чорній сходами в сад і крикнула на весь голос: "Голубки-голубочки, милі дружочки, і ви всі, пташечки піднебесну, слетайтесь сюди, допоможіть мені, бідній, зібрати чечевички:
Ті, що придатні, в горщик,
А непридатні - в зобочек.
І злетілися на поклик її до віконця кухні спочатку два білих голубка, а потім турмани мохноногие, а потім і цілі зграї всяких пташечек піднебесних і опустилися на золу. І стали голубки голівками кивати і почали дзьобати: пік, пік, пік, пік; і інші теж: пік, пік, пік, пік - і зібрали всі придатні зерна в блюдо. І години не пройшло, як у них все було готове, і вони полетіли знову у те віконце.
Принесла Замазура страва до мачухи з радістю і думала, що ось і їй буде дозволено вирушити з сестрами на свято.
Але мачуха сказала їй: "Ні, Замазура, у тебе і суконь не запасі, і танцювати ти не можеш, над тобою тільки сміятися будуть". Коли бідолаха стала плакати, мачуха сказала: "якщо ти мені дві страви сочевиці в годину часу з золи вибереш дочиста, тоді, мабуть, підеш". А сама думала: "Де ж їй це зробити?"
Але коли вона висипала їй два страви сочевиці в золу, дівчина вийшла чорним ганком в сад і крикнула: "Голубки-голубочки, милі дружочки, і ви всі, пташки піднебесну, слетайтесь сюди, допоможіть мені, бідній, зібрати чечевички:
Ті, що придатні, в горщик,
А непридатні - в зобочек.
І злетілися на поклик її до віконця кухні спочатку два білих голубка, а потім турмани мохноногие, а потім і цілі зграї усяких пташок піднебесних і опустилися на золу. І стали голубки голівками кивати і поклевывать: пік, пік, пік, пік; і інші теж: пік, пік, пік, пік - і зібрали всі придатні зерна в два страви. І півгодини не минуло, як у них все вже було готове, і всі вони знову полетіли у віконце.
Зазнала бідолаха обидва страви до мачухи і раділа, що їй буде дозволено вирушити на свято з сестрами. Але мачуха сказала їй: "Даремно ти намагаєшся: ти не підеш з нами, у тебе і нарядів немає, і танцювати ти не вмієш; нам би довелося червоніти за тебе".
Повернулася до бідоласі спиною і поспішно віддалилася зі своїми двома горделивыми доньками.
Залишившись одна-однісінька в будинку. Замазура пішла на могилу матері під горіхове дерево і вигукнула:
Отримати життя, встрепенись ти, моє деревце,
Прокидаючись на мене злато-серебрецо.
Тоді пташка кинула їй срібне "сукня з золотом і туфельки, гаптовані шовком і сріблом.
Дівчина скоріше одяглася й поспішила на свято. А названі сестри і мачуха, нічого про це не знаючи, подумали, що це якась чужа королева - такою красунею була вона в своєму платті, прикрашеному золотом. Замазура їм і в голову не прийшла: вони думали, що вона сидить собі вдома та вибирає чечевички з золи.
Сам королевич вийшов красуні назустріч, взяв її за руку і все з нею танцював. Та так і не захотів ні з ким більше танцювати, і руки її зі своєї руки не випустив, і коли підходив до неї хто-небудь з чоловіків, королевич говорив: "Я сам з нею хочу танцювати".
Так і проплясала вона до самого вечора. А коли захотіла повернутися додому, то королевич сказав їй: "Я піду з тобою і проводжу тебе". Йому смерть як хотілося подивитися, чия вона дочка, і з якого будинку родом. Але вона від нього вислизнула і вилізла на голубник.
Обождал трохи королевич, бачить, батько Замарашки йде, та й каже йому: "От туди на голубник вилізла одна красуня!" Батько подумав: "Вже не Замазура?" - зажадав сокиру та багра і розсік надвоє голубник, а в ньому нікого не виявилося. А коли вони повернулися додому, Замазура, як і раніше, лежала у своєму брудному платьишке на золі, а біля неї на трубі тьмяно горіла маленька масляна лампа.
Замазура була проворна: вона з одного боку вилізла на голуб'ятню, а з іншого спустилася і миттю під ліщиною опинилася; там вона скинула свій багатий наряд, поклала його на могилку, і пташка знову забрала цей наряд, а сама Замазура знову напнула на себе сіре лахміття і села в кухні на купу попелу.
На інший день, коли свято почалося знову, і батьки з назваными сестрицями знову пішли з дому, Замазура пішла до орешине і сказала:
Отримати життя, встрепенись ти, моє деревце,
Прокидаючись на мене злато-серебрецо.
І пташка скинула їй сукню, ще багатшим, ще ошатнішим вчорашнього. І коли вона в цьому вбранні з'явилася на свято, все не могли надивуватися її красі.
А королевич вже чекав її, взяв її негайно за руку і танцював тільки з нею. Коли інші чоловіки підходили до неї, щоб запросити її на танець, королевич говорив: "Я з нею танцюю".
За настання вечора Замазура надумала піти, а королевич пішов за нею слідом і хотів подивитися, в який будинок вона увійде; але та прошмигнула в бік і втекла в садок позаду будинку. У тому саду росло прекрасне велике грушеве дерево, і на ньому було багато чудернацьких груш; на нього-то і вилізла Замазура, мов білочка, і сховалася в гілках його; а королевич навіть і не знав, куди вона поділася.
Він трохи почекав, поки підійшов батько Замарашки, і сказав йому: "Ось тут одна красуня вислизнула від мене, і мені здається, що вона залізла на цю грушу".
Батько подумав: "Вже не Замазура це?" - зажадав сокиру і зрубав дерево; але на дереві нікого не виявилося. І коли вони всі повернулися додому, побачили Замарашку, як і завжди, на її купі попелу.
Вона проворна була: з одного боку влізла на дерево, з іншого боку зістрибнула, повернула свій наряд пташку, що сиділа на орешине, і знову напнула свої старі лахміття.
На третій день, коли названі батьки і сестри пішли з дому, Замазура знову пішла на могилу матері і сказала деревця:
Отримати життя, встрепенись ти, моє деревце,
Прокидаючись на мене злато-серебрецо.
Тут пташка скинула сукню їй таке чудове і так сліпуче сяяли, що такого ще ніхто не бачив; а до цього плаття і туфлі чистого золота.
Коли вона з'явилася на свято в цьому вбранні, їй усе дивувалися, як чуда.
Королевич тільки з нею танцював, а якщо підходив до неї хто-небудь інший, він говорив: "Я з нею танцюю".
Коли настав вечір, Замазура хотіла піти, і королевич раніше хотів йти за нею слідом; але вона так швидко від нього вислизнула, що він не встиг за нею.
Проте він заздалегідь пустився на хитрість: наказав вимазати всю драбину смолою. Як тікала Замазура зі сходів, одна її черевичок і пристала до сходинці. Королевич туфельку підняв, і туфелька була маленька, гарненька і вся золота.
На наступний ранок прийшов королевич з цієї туфелькою до батька Замарашки і сказав йому: "Моєю дружиною буде тільки та, якій цей золотий черевичок доведеться впору".
Почувши це, зраділи обидві названі сестриці, тому що ноги в них були гарні.
Старша пішла з башмачком в особливу кімнату і почала приміряти при матері. Стала приміряти і бачить: ніяк не влазить в черевик її великий палець, тому що башмак їй малий. От мати й подала їй ножа, і каже: "Відріж палець! Адже коли будеш королевою, не доведеться тобі пішки ходити!"
Послухалася донька матері, зрізала палець, втиснула в ногу черевик, прикусила губу від болю і вийшла до королевичу. Той узяв її собі в наречені, посадив на коня і повіз до себе додому.
Довелося їм проїжджати повз могилки; а на орешине сидять два голубка і воркують:
Гулі, гулі, гулюшки,
Весь черевик у кровушке:
Ніжці, видно, в ньому немає місця!
Це не твоя наречена.
Королевич глянув на ногу нареченої і побачив, як кров з черевичка текла.
Він негайно повернув коня, повернув старшу доньку батькам і сказав, що це не його справжня наречена: нехай, мовляв, інша сестра приміряє черевичок.
Пішла ця сестра особливу кімнату, і коли стала надягати черевичок, то пальці у неї влізли в нього, але п'ятка була занадто велика. Тоді мати подала їй ніж і сказала: "Висівки шматок від п'яти! Будеш королевою, не доведеться тобі більше пішки ходити!"
Дочка відрубала частина п'яти, що втиснула, дещо-як ногу в черевичок, приховала біль нестерпний і вийшла до королевичу. Той її, як наречену, посадив на свого коня і поїхав з нею.
Але коли вони проїжджали повз орешины, то сиділи на ній два голубка і воркували:
Гулі, гулі, гулюшки,
Весь черевик у кровушке:
Ніжці, видно, в ньому немає місця!
Це не твоя наречена.
Подивився королевич нареченій на ногу і побачив, як кров текла з черевичка і закраснелся від неї білий панчішка.
Повернув він свого коня назад і привіз цю наречену до батьків у будинок. "Ця теж не справжня! - сказав він. - Чи немає у вас ще однієї доньки?" - "Ні, - сказав батько, - а тільки ще від моєї першої, покійної дружини залишилася така собі маленька, дрянненькая Замарашечка - вже та-то, звичайно, тобі не наречена".
Королевич захотів її неодмінно бачити; але мачуха відповідала: "Та ні ж, вона така брудна, що її ніяк і показати не сміємо".
А королевич всі наполягав на своєму, і повинні були нарешті покликати до нього Замарашку.
Та спочатку вимила чистенько обличчя і руки, потім вийшла й вклонилась королевичу, який подав їй золотий черевичок. Вона тут же сіла на лавочку, скинула свій дерев'яний черевик і поклала ногу в черевичок, яка по її нозі припала, як облита, і як вона піднялася з лавки і королевич глянув їй в обличчя, то він відразу впізнав у ній ту красуню, з якою танцював, і вигукнув: "Ось вона, справжня-то наречена!"
Мачуха і обидві названі сестри перелякалися і побіліли від досади; а королевич узяв Замарашку до себе на коня і повіз її до себе в замок. Коли вони проїжджали повз орешины, два білих голубка воркували:
Гулі, гулі, гулюшки,
Немає більше кровиночки:
Ніжці в туфлі повно місця.
Ось вона - твоя наречена!
І як це провели у приємній розмові, так відразу злетіли з деревця і сіли Замарашке на плечі: один на праве, другий на ліве, та так і залишилися у неї на плечах.
Коли прийшов час грати весілля, лукаві сестриці теж з'явилися, хотіли примазатися і ніби виказати участь до щастя Замарашки.
Ось весільний поїзд рушив до церкви, і старша з названих сестриц йшла з правого боку нареченої, а молодша - з лівою; і раптом голубки у кожної з них выклевали по одному оку.
На зворотному шляху з церкви йшла старша з лівої, а молодша - з правого боку нареченої, і голубки знову выклевали кожної з них по одному оку.
Так-то і були вони покарані сліпотою на все життя за їх злість і лукавство.
