В деякому царстві жив да був такий бідняк, якому нічим було прогодувати навіть свого єдиного сина.
Тоді сказав йому син: "Милий батюшка, вам так погано живеться - я бачу, що я вам тягарем; краще вже ви відпустіть мене, і я піду, спробую сам заробити собі на хліб". Тоді батько благословив його і з великим сумом попрощався з ним.
А як раз близько цього часу один могутній король вів війну з сусідньою державою; юнак поступив до нього на службу і вирушив на війну.
І коли війська зійшлися і сталося бій, він піддавався великої небезпеки: кругом нього так і віяло свинцевим горохом, багато хто з його товаришів загинули.
А коли і головний воєначальник був убитий, то всі вже збиралися тікати; але юнак виступив вперед, підбадьорив їх своєю промовою і вигукнув: "Не дамо нашій батьківщині загинути!"
Тоді пішли за ним і всі інші, він рушив вперед і побив ворога.
Король, дізнавшись, що він йому зобов'язаний перемогою, підняв його над усіма, нагородив великими багатствами, і став він у королівстві першим сановником.
У короля була дочка, дуже красива, але і причудница велика. Вона дала обітницю, що вибере собі в дружини і повелителі тільки того, хто обіцяє їй разом з нею живим лягти в могилу, якщо вона помре раніше свого чоловіка. "Коли він мене точно любить, - казала вона, - так на що йому і жити після моєї смерті?"
Зате і вона виявляла готовність вчинити точно так само у випадку смерті чоловіка і говорила, що вона разом з ним зійде в могилу.
Цей дивний обітницю відлякував від королівни всіх її женихів; але юнак був так захоплений її красою, що він ні на що не подивився і став у короля сватати його дочку. "Чи знаєш ти, - запитав король, - який обітницю ти повинен дати?" - "Я повинен з нею разом лягти в могилу, - сказав юнак, - якщо я переживу її; але любов моя до неї так велика, що я цією небезпекою нехтую".
Тоді король дав свою згоду, і весілля була зіграна з великою пишністю.
Пожив юнак з дружиною деякий час в любові та злагоді, та потім сталося так, що юна королева захворіла якимось дуже тяжкою недугою, і ніякий лікар не міг її вилікувати.
Коли ж вона померла, юнак згадав про свою обіцянку, і йому стало страшно при думці, що от доведеться живому лягти з дружиною в могилу; але це було неминуче: король поставив варту біля всіх воріт, і він повинен був підкоритися своїй долі.
Коли настав день похорону і тіло королівни було опущено в королівський склеп, її чоловіка звели туди ж і вхід в склеп відтерли і замкнули на замок.
Поруч з гробом поставили стіл, на ньому чотири свічки, чотири короваю хліба і чотири пляшки вина. Коли цей запас виснажиться, юнак повинен буде попрощатися з життям.
От і сидів він там, скорботний і сумний, з'їдав щодня лише по шматочку хліба, випивав тільки по ковточку вина і все ж бачив, як смерть, що ні дня до нього наближалась і наближалась.
І от, перебуваючи в полоні цих скорботних роздумів про наступної йому долі, юнак раптом побачив змію, яка виповзла з кута склепу і наблизилася до покійниці. Юнак подумав, що змія приповзла глодать труп його дружини, а тому вихопив свій меч і, сказавши: "Поки я живий, ти не доторкнешся до неї!" - розрубав змію на три шматки.
Трохи згодом виповзла й інша змія з кута підземелля; але побачивши, що перша змія лежить порубана на шматки, негайно поповзла в свою нору і повернулася, тримаючи в роті три зелених листка. Потім вона склала три шматка змії, як їм слід бути, і на кожен розруб доклала по листочку. І негайно ж розрубані частини зрослися, змія заворушилася й ожила, і обидві поспішно відповзли в свою нору.
Листочки залишилися на підлозі, і нещасному хлопцю, який все це бачив, прийшло в голову, що, може бути, чудодійна сила листя, оживившая змію, може так само впливати і на людину.
Ось він і підняв листя, і один з них приклав до вуст небіжчиці, а два інших до її очам. І тільки трохи доклав, кров стала знову звертатися в її жилах і рум'янець знову заграв на побледневших щоках.
Вона зітхнула глибоко, відкрила очі і сказала: "Ах, Боже мій! Де це я?" - "Ти у мене в обіймах, мила жіночка!" - відповідав їй хлопець і розповів їй, як усе сталося і як він її знову пробудив до життя.
Потім він дав їй трохи вина і хліба, і коли вона знову відчула себе окрепшею, то піднялася з гробу, і вони разом пішли до дверей склепу і стали грюкати й кричати настільки голосно, що варта почула нагорі і доповіла королю.
Король сам спустився в підземелля і відчинив двері його, і, побачивши дочку і зятя живими і здоровими, від душі порадів тому, що вони позбавилися від великого лиха.
А хлопець захопив з собою із склепу три зміїні листка, віддав їх своєму слузі і сказав: "Сховай їх побережнее і повсякчас носи при собі: хто знає, може бути, вони нам ще і в інший раз знадобляться".
А треба сказати, що в королевне, яку юний чоловік знову пробудив до життя, раптом сталася різка зміна: здавалося, що серце її вичерпалася разом всяка любов до чоловіка.
Коли він через деякий час задумав відвідати свого старого батька і разом з жінкою сів на корабель, щоб їхати за море, королева, забувши всю його любов і відданість і те, що він її врятував від смерті, стала виявляти явну схильність до корабельщику.
І ось одного разу, коли юний її чоловік заснув, вона цього корабельщика закликала, і вони вдвох, схопивши сплячого юнака за голову й за ноги, викинули за борт корабля в море. Коли це злодійство сталося, вона сказала корабельщику: "Повернемося назад і скажемо батькові, що чоловік у дорозі помер. А тебе я вже так перед батьком розпишу і выхвалю, що він мене видасть за тебе заміж і тобі передасть згодом свій королівський вінець".
Проте ж вірний слуга, який все бачив, непомітно встиг відчепити маленький човен від кораблі, спустився в неї, поплив слідом за своїм паном і дав зрадникам віддалитися. Він витягнув свого пана з води вже мертвим, але за допомогою трьох зміїних листочків, які він завжди носив при собі, благополучно оживив його.
Вони обидва стали гребти щосили, веслування день і ніч, і їх човник мчала так швидко по морю, що вони раніше великого корабля прибутку до старого короля.
Той був дуже здивований, що вони повертаються одні, і запитав, що з ними трапилося в дорозі? Коли він почув про злочин своєї дочки, то сказав: "Не смію вірити тому, щоб вона могла так погано вчинити; а втім, правда скоро сама з'ясується".
І наказав зятя і слузі його піти в потайну кімнату і в ній сховатися на час від усіх.
Незабаром після того прибув і великий корабель, і дочьзлодейка з'явилася до батька з засмученим обличчям. Він запитав її: "Чому ти повертаєшся одна? Де ж твій чоловік?" - "Ах, батюшка, - відповідала вона, - я повертаюся додому до великої скорботи: мій чоловік під час плавання раптом захворів і помер, і якщо добрий корабельщик не зробив мені жодної допомоги, то й мені теж, ймовірно, не минути лиха б; він був присутній при смерті мого чоловіка і може все вам розповісти подробиці".
Тоді король сказав: "Я воскрешу покійного твого чоловіка", - і раптом відімкнув потайну кімнату і звідти викликав свого зятя і його вірного слугу.
Побачивши свого чоловіка, королева, як громом вражена, впала на коліна й молила про пощаду. Але король сказав: "Нема тобі пощади! Він був готовий з тобою разом померти і тебе збудив до життя, а ти умертвила його під час сну і тому повинна понести заслужену кару!"
І ось вона була разом зі своїм спільником посаджена в дірявий корабель і вивезена у відкрите море, де незабаром хвилі поглинули спільників.
