|
А я чомусь не вірю,
Що тато сто років тому
Не міг відкривати ці двері,
Ходив вранці в дитячий сад.
Не знав ще маму нашу
І пальцями ніс витирав,
Терпіти не міг манну кашу
І, щоб не їсти, тікав,
Що лізло в очі йому мило
І він ліз не в свої справи...
А тато: - так все і було,
І мама сопливої була! |
