Піаніст грав одну з останніх мазурок Шопена. В ній були витонченість, чарівна легкість. Під пальцями музиканта виникала чарівна мініатюра, якої хотілося милуватися без кінця. А через декілька днів ту ж мазурку виконав інший піаніст. Звучали ті ж ноти, але що це?.. Сприймалася вона зовсім ло-іншому. В ній чулися смуток, мрійливість, неясні надії...
Не будемо зараз з'ясовувати, хто з музикантів більш вірно зрозумів мазурку. Головне ось що: зміст кожного музичного твору настільки широко і багатогранно, в ньому закладено стільки різноманітних можливостей, що кожен виконавець грає його по-своєму. Він може підкреслити грацію або мрійливість, зіграти суворіше або вільніше, виділити виконанням основну мелодію або оточити її дрібними мотивами-підголосками акомпанементу... Може по-своєму розставити смислові акценти, щось виділити динамічно, десь трошки прискорити або сповільнити темп, і музика зазвучить зовсім інакше.
Тлумачення музичного твору виконавцем і називається інтерпретацією (латинське interpretatio - пояснення, тлумачення), трактуванням.
Але не можна думати, ніби виконавець грає, не рахуючись із задумом композитора, з вказівками, зробленими в нотах. Метою інтерпретації повинно бути вірне розкриття задуму твору. Виконавець - піаніст, диригент, скрипаль, співак прагне передати слухачам ті почуття і думки, які вклав у свою музику композитор.
