Колись дуже давно музика була одностайної. Співак співав пісню. Музикант на стародавньому, ще зовсім примітивному інструменті виконував одну мелодію. Але минали століття, і музика ускладнювалася. Люди зрозуміли, що можна співати вдвох або втрьох, і не одну і ту ж мелодію, а різні, але зливаються воєдино, що утворюють разом приємні для слуху співзвуччя. Що можна грати теж не одному, а кільком музикантам разом, причому не одне і те ж, а відрізняються одна від одної мелодії.
Багатоголосся має два основних види. Якщо провідне значення має тільки один голос, в якому звучить мелодія, а решта йому акомпанують, ми говоримо про гомофонія (грецьке слово homos - означає рівний, phone - звук, а всі разом - унісон, один і той же звук) або гомофонно-гармонічному стилі. В такому стилі написано більшість творів XVII-XIX століття і сучасної музики.
Інший вид багатоголосся набув поширення ще в XVI - XVII віках і досяг найвищого розквіту в творчості Йоганна Себастьяна Баха. Це поліфонія (грецьке poly - багато, phone - голос, звук). В поліфонічних творах всі голоси ведуть свої самостійні й однаково важливі, однаково виразні мелодії.
