|
Заплескав дощ долонями гілок,
І негайно
Зачаїлося все живе.
У всьому лісі лише я так мураха
Не сховалися...
Отже, нас було двоє.
Підставивши плечі дощовій воді,
Сидів я у берези кривобокой,
А мураха гуляв по бересті
І на мене поглядав
З тривогою.
Краплинки дощу били по стовбуру
І стиглу збивали ожину,
Але мураха ялинову голку
Стискав,
Як ніби військову піку.
Щоб мурашник від мене врятувати,
Він був готовий пожертвувати
Собою.
Він мені кричав:
- Швидше йди!
Я - мураха, і я чимало стою!
Битва поступився я без боротьби
І перебрався до дерева іншому.
Переклав заодно з неї гриби
І згадав,
Як шукати дорогу до дому.
В зворотний шлях готуючи туесок,
Я лише на мить
Ступив до берези знову
І цукру пиляного шматок
Залишив на траві для вартового. |
