Я колючий сірий їжак,
Від мене ти не підеш,
Распорю твої хутра,
Віддавай мені півня!
С. Я. Маршак. Теремок.
З дитячих книжок образ їжака-лицаря перекочував в наші душі. Але, на жаль, їжак не такий, яким його підносять вірші, казки або мультфільми. Я зовсім не хочу чорнити володаря колючим шкурки, навпаки, постараюся бути об'єктивним.
Напевно, вам довелося читати або чути «забавні» історії про те, як якесь щасливе сімейство в один прекрасний день вирушили за місто зустріло їжака (ой, який симпатичний!) і, нічтоже сумняшеся, прихопило його з собою. Нехай песик рік поживе в квартирі, потішить сина чи доньку. Зазвичай в середині такої історії розповідалося, як і що їжак їв, куди ховав шкарпетки господарів і де спав. У фіналі всіх цих чудових перипетій найчастіше нібито тріумфувала мораль: під захоплені охи і ахи колючему кулі повертали свободу. А захоплюватися соромно. Чи зможе жива іграшка після неприродного проведення часу і обжерливості у міській квартирі прогодуватися в лісі? Врятується від ворогів? Чи зуміє міської їжак на лоні природи знову зіграти ту роль, яка споконвіку призначена йому еволюцією?
Люди! Дорослі і діти! Запам'ятайте і прийміть до серця чудові слова Антуана де Сент-Екзюпері: «Ти завжди відповідаєш за всіх, кого приручив».
