|
Андрійко пішов з бабусею
До її подрузі стригтися.
Вела задовго розмову
Бабуся з онуком особисто:
- Нам скоро в садочок надходити,
Там не беруть кошлатих.
Та й ребяткам як дізнатися,
Ти дівчинка чи хлопчик? -
На все згоден був Андрій.
Любив ходити він в гості,
Заторопил: - Ходімо швидше,
Я весь зовсім обріс! -
Він сміливо за руку тримав
Улюблену бабусю,
Поки по сходах крокував.
- Ну як, внучок, не трусишь? -
Вони роздяглися і пройшли.
Їм раді були дуже.
Андрій спочатку не пустував
І був зосереджений.
Він обійшов всю квартиру,
Господарськи все перевірив.
«Іграшки відразу ж дають», -
Сподобалося Андрію.
Його, звичайно, відвернули
І дали звикнути.
Та посадити його змогли,
Але тут... він хотів зістрибнути.
Він був ще дуже малий,
Майже три всього-то...
Виглядати в дзеркало не став,
Заплакав чомусь.
Його по плечі в простирадло
Закутали як ляльку.
- Я вас більше не люблю! -
Він заявив надуто.
- Зараз тебе причешем ми,
І будеш ти красивий.
Дивись, сиди тихенько ти...
- Я не хочу «красивий»! -
Як тільки ножиці до нього
Тихенько торкалися,
Кричав: - До вас більше не прийду! -
Поранити побоювалися!
Крутив Андрійко головою,
Щосили протестував.
- Ну ти ж хороший!..
- Я поганий! - і реву пиячив.
Він виривався, весь спітнів.
З ним бабуся втомилася.
Щоб підстригтися дав Андрій,
Вона його тримала!
- Андрюша, ми зараз підемо
З тобою чайку попити,
Ось тільки чубок приберемо...
- «Чайку» не буду пити! -
Простиральце всю він промочив
Горючими сльозами.
- Ну все, замучив... Немає сил... -
Йому тоді сказали.
Бабуся рада все ж була:
- Трохи підрівняли...
Не дарма я з ним сюди прийшла,
А то б в садок не взяли! -
Андрійкові дали бутерброд.
Ніяк не міг наїстися!
...На кухні бабуся чайок
З подругою смакувала.
- Доїв ти свій бутерброд? -
Вона онуку сказала.
- Іди, іграшки пограй.
Там чекає на тебе Марина.
А нам поки що не заважай.
Я спрагу перерви!
Андрійко в кімнату пройшов.
На поличці будильник.
Зламався у годинника завод,
Давненько не ходили.
Ну як відмовити дитині?
А що сказати, не знаю.
- Ті годинник не треба брати,
Вони там відпочивають!
- Я теж ляжу відпочивати, -
Мені заявив Андрій. -
Я з ними ляжу на ліжко,
Адже я вже поїв. -
Я підсадила на ліжко,
Вона була високою.
На ній Андрій улігся спати,
Годинник неподалік.
Їх на подушку поклав
І сам прижмурил оченята.
- Я відпочиваю? - він запитав. -
І сплю, як ці годинники? -
Недовго зайняла гра.
- Давай-ка покачаю... -
Ліжко була пружною.
- А хочеш, прочитаю? -
Ми взяли казки і вірші.
Пострибавши, погойдались,
Потім сильніше...
- Андрій, дивись:
Всі книжки розбіглися! -
Вони лежали на підлозі.
Потрапляли з ліжка.
Андрій: - Я всі їх підніму! -
І відразу діставати їх.
Ліжко ще колисала нас,
Трохи збився покривало.
- От тільки цього як раз
Нам тут бракувало! -
Встигла я швидко схопити
Його за рубашонку
І на ліжко знову затягнути.
Потрапило б за дитину!
Він нахилився, як-то сповз...
Ну добре, був легкий!
- Хотів собі розквасити ніс?
Ти що ж такий незграбний? -
Андрій був дуже обурений,
Сказав досить суворо:
- Мене не так, я чужий!
Не можна чіпати чужого!
В душі образу він тримав
За те, що силою стригли.
А що ось-ось мало не впав,
Малюк не зрозумів, видно.
Звідси був сердитий вигляд.
Кого він цим здивує?
...Щоб наші діти підросли,
Часом не треба чекати.
Андрійко знав майже в три:
Не можна його хапати! |
