|
Всім дорослим треба по справах,
І привели Андрійка до нас.
Подругу бабусину - Гутю
Андрійко дуже-дуже любить.
Хлопчина з радістю пішов,
І був бажаним гостем він.
І три конфеточки лежали
Тихесенько... Андрійка чекали.
Завжди йому ми говорили:
- Тобі ми три купили,
А то ж растолстеешь ти!
Ні, більше немає у нас, дивись! -
Андрійко шафка відкривав.
- Ну, бачиш, нема!.. - Він зітхав.
Не можна побільше було дати:
Як діатез долати?
У тітки Гуті був кошеня:
Хвостишко сірий, голос тонкий.
Андрійка він трохи боявся
І обходити завжди старався.
І ми Андрюшеньку вчили:
- Іди тихше, - казали. -
Не тупоти, голосно не кричи.
Бояться шуму малюки! -
І сам Андрійко кігтиків
Його побоювався все ж
І на носочках по килиму
Ходив... Я правду кажу!
Ми брали на руки кошеня:
- Він спить, погладь його легенько! -
Андрій боязко наближався
І спинки пальчиком торкався.
Одна біда була з Андрійком:
Ну як його змусити їсти?
І, як завжди, проблему ми
Вирішили з допомогою гри.
Коли настав час обіду,
Йому сказали: - Бачиш, ліворуч,
Там, на підлозі стоїть для кицьки
Зовсім малюсінька миска?
У нас ще така є.
Не хочеш з неї поїсти?
От цікаво, хто ж тепер
Швидше з'їсть пюре?
Андрійко тут же погодився,
Але мляво їв і все поглядав:
Там, у кошеняти, убуває?
Ой, так адже той випереджає!
З образи доїдати не став.
Хвостом кошеня помахав,
Хотів застрибнути на Андрійка
І за нього пюре докушать.
Йому, звичайно, ми не дали.
- Не можна коту на стіл! - сказали.
Потім вирушили в ліжко,
Вдень належало відпочивати.
Ми шанували перед сном
«Живий капелюх», а потім
Андрійко міцно заснув.
Кошеня поруч з ним задрімав.
Коли ж ми сіли за вечерю,
/Грибів насмажити ми зуміли/,
Андрійко виделкою вибирав,
Де найбільший гриб лежав.
І казав нам: - Ах, як смачно!
А що, кошеня не прокинувся?
- Грибочки кицьки не їдять!
Тобі додому грибків не дати? -
Відкрили ми посудна шафа.
Скласти грибочки про запас
Потрібна нам баночка була.
А тут і бабуся прийшла.
Додому вже стали збиратися.
Андрійко все хотів залишитися:
- Давай не будемо поспішати,
Хочу в гостях ще пожити! |
